Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
По всій Європі раз у раз поширювали звинувачення, ніби він загарбник і великої війни слід чекати тільки з його боку. Народи в це не вірили. Вони бачили й не могли не відчувати, хто доводить їхню скруту до крайнощів наверненням силоміць у католицтво, тортурами, відніманням дітей і садиб. Німці, яким сили зла дошкуляли найдужче, створили королю Франції славу визволителя. Він був Безсторонній, обидва віровизнання сподівались від нього свого права на віру її на безпеку. Правда, думку світу творять письменні, от тільки кому вони служать! Звиклих однаково незаперечно доводити і правду, й брехню, їх навряд чи могло заохотити до щирості те, що діялося в них перед очима. Але ж ім'я Гроція всім відоме, і цей світоч науки, поборник народних прав нібито став порадником короля Франції, а це не може свідчити про ниці заміри. Обережно, тут недовго позбутись і власної доброї слави!
При імператорському дворі казали:
— Нехай він володіє імперією. Нехай буде справжнім королем римлян, а папі зоставить тільки його первосвященство. — Так говорили поміж себе, а не йому, аби спокушати його, як колись.
Озброєна слава, яка до того ж володіє мечем духу, діє на людей невідпорно. Ті звинувачення, які мали відштовхнути від нього Європу, натрапляли на сумніви й на відсіч. Непевність чуток про Великий план додавала йому і принадності, й загрозливості в очах тих самих людей. При імператорському дворі вже схилялися до того, щоб скласти зброю, — не тільки тому, що вже відчули її слабкість. А може, вона від того й стала слабша, що нікому не зрозумілі спокуси, звані Великим планом, приваблюють навіть ворогів короля Анрі, і вони вагаються.
Курфюрст Саксонський дозволив у своїй присутності виголосити проповідь щодо очевидної подібності короля Анрі до Давида, Голіафового переможця. У Швейцарії вийшла книжка під назвою «Воскресіння Карла Великого». Венеціанці, тільки-но вгледівши якогось француза, кидались до нього й гукали: «Ти бачив його?» Навіть більше — з'явились іспанці, що вірили в нього.
В тодішньому його становищі спостережливих людей вражала подібність до перших років його піднесення, коли поголоска ще аж ніяк не називала його королем Європи — навіть королем Франції тільки в крайньому разі. Та він іще й не був ним насправді, бо мав владу майже там тільки, де стояло його військо. Тоді король мав на своєму боці думку королівства. А нині має свій Великий план, у якому вже знаходять певну правдоподібність, хоча ще й не розуміють його. Люди просто гадають, що його військо завжди перемагатиме, бо звикло до цього. Принаймні його начальник артилерії переконаний у цьому. Він викладає думки свого владаря на папері — і ось вони вже спотворені. Він бачить тільки, що король збирається завдати удару — чим скоріше, тим краще; а решта — то вже наш клопіт. «Те, що він там вимудровує з паном Гроцієм, і те, з чим він довірився чужоземним купцям (та й сам я раз у раз довідуюсь про якісь нові задуми, хоч і з запізненням), — це все врешті-решт фантазії. Що ж, нехай: король, який стільки діяв, має право й помріяти. А ми ретельно запишемо все, коли він, трохи помулявшись, зажадає нашої згоди. Він її матиме. Але найпростіше було й буде — вдарити».
Для короткого й рішучого удару, на думку начальника артилерії й короля, найкраще підходили Нідерланди. Та війну довелось відкласти, — і сам Роні мусив визнати наявність поважної перешкоди, — коли Генеральні штати уклали з Іспанією сепаратне перемир'я. То був зустрічний удар Габсбурга, бо вже здавалося, що вся Європа ось-ось упаде в обійми своєму рятівникові. Король Франції записує в рахунок програш — але не в очах народів, що без тями люблять його, особливо найдальші. Але держави бачать, що найближчий союзник ухиляється ще до випробування сил.
— Величносте! Ваша перемога була поза сумнівом, — каже Роні,— Я гадаю, що вона й тепер забезпечена, хоч би навіть іншим нашим союзникам захотілося вчинити так, як принц Оранський.
Король почув із тих слів, що треба почекати нової нагоди. Її вже не буде, в глибині душі він це знає. Ти на вершині успіху — не чекай же, поки посунешся вниз. І що таке, врешті, твій успіх? Власна готовність, що променіє з тебе. Завдяки твоїй силі духу перед тобою вже нема байдужих. Друг чи ворог — усі однаково заворожені. Але цю владу свого духу найважче розтягти надовго. Не проґав слушної миті! Не зупиняйся! Тепер або ніколи — вирушай на свою війну, а ні, то вона вже програна.