Літа зрілості короля Генріха IV

— Я не хочу війни. Війна не повинна знищити ваші свободи й загрожувати моєму королівству. «Визволи нас від лукавого», — так молимось ми, і нашу молитву почує всемогутній, бо ми й самі могутні. З уст мого адмірала де Віка в північних країнах чули мою власну мову, отож ви знаєте, що я на своєму місці й пильную. Мій посол де Вік сказав вам, що я маю в руці меч не тільки для власної користі і не тільки ради мирських вигод. Я маю досить сили, і хай інші розпалюють війну — я її не хочу.

«Тричі,— думає Анрі,— повтори їм це тричі — й вистачить».

— Тепер в знаєте, що я маю не тільки найбільше військо й багато добрих кораблів. Головне те, що я маю прихильників у всьому світі. Держави, як і люди, пристатють до того діла, яке обіцяє їм добро, і я спроможен дотримати цієї обіцянки. З усіх моїх союзників я назву вам Голландію — таку саму республіку, як і ваша, — та Швейцарську федерацію — союз, подібний до вашого.

Він не згадує про папу й ще кількох, з котрими зумів домовитись; від цих протестантів навряд чи що втаїлось, але про деякі імена вони воліли б мовчати, як і він сам. Зате підносить голос, називаючи Англію, Венецію, ще раз Нідерланди, скандинавів, князів-протестантів Німеччини, Богемії, Угорщини.

— Ви бачите, що я не гаяв часу, — ці й подальші слова він підкреслив особливо, не спускаючи очей з його магніфіценції та решти послів. — Мої союзники разом узяті мають ще більше війська, ніж я; такої могутньої армії в Європі ще не бачили. Я вже не кажу про кількість і грізну силу моїх гармат. Мій начальник артилерії герцог де Сюллі покаже їх вам, як і весь золотий запас моєї воєнної скарбниці,— хто ще має такий! Усе це призначене насамперед для того, щоб настрахати напасників і зберегти мир, бо досі на це була здатна тільки безперечна перевага в силі.

Він стишує голос і зразу переходить на довірчий тон із цими чужинцями, яких вважає сухими й замкнутими. Коли вони й проговоряться, це тільки примножить неправдоподібні легенди, що й так ходять про нього.

— Мій великий план зрозумілий вам, панове, бо ви люди мудрі. Він випливає з розрахунку, що мир, досягнений самим озброєнням, коштує непомірно дорого. Ви комерсанти, але ми теж знаємось на рахівництві: мій герцог де Сюллі в цьому не поступиться вам. Мир не буде задорогий, коли його оплатимо не ми самі, а всі християнські держави разом. Я зі своїми союзниками переконаємо всіх, у чому їхня вигода й безпека. Тільки в союзі народів, і ні в чому більше.

По їхніх обличчях він побачив, що вимовив нечувані слова; він передбачив їхні сумніви, перше ніж висловити їх. Декотрі переступили з ноги на ногу, інші зашепотілись, один сів на стілець, аж гупнуло. Анрі зачекав, поки рух стихне. Тоді промовив не дуже гучно, але надзвичайно значущим тоном:

— Коли, за словами вашої магніфіценції, тільки війна може повалити владолюбців, тоді ми повинні перші взятися за зброю. Але я знаю щось краще — це право. П'ятнадцятьом державам християнського світу треба утворити раду, що владнуватиме їхні чвари й вирішуватиме наші спільні заходи проти невірних, що загрожують сходові Європи. Той монарший дім, що його ви, магніфіценціє, назвали владолюбним, нехай радіє, що військо союзу народів підтримає його. Зате союз установить остаточні кордони держав. Минув уже час баламутити чужий спокій і наново свавільно перемежовувати країни цивілізованого світу, ніби вони опинились у своїх межах випадково. Ні, там їх розмістила історія, а вона мала досить часу на здійснення своєї волі. Нехай віровизнання мають непорушні кордони, як і держави. Ще одна релігійна війна? Ніхто з державців не знає її краще за мене! — гукнув Анрі тим голосом, до якого, бувало, вдавався перед боєм: тоном бойового наказу, що закликав до подвигу й підносив дух. — Я знаю, що таке релігійні війни. І хай ніхто не важиться накликати ще одну, поки я живу на світі!