Літа зрілості короля Генріха IV

Про месу й мови нема, так само — про музику та інші розкоші. Нові гості, на відміну від перших, мають суворі безбарвні обличчя, м'яса на їхніх грубих кістках небагато, говорять вони протягло і, здається, навіть не вміють сміятися.

Цапині борідки на й так довгобразих обличчях, чорні вбрання, круг шиї пишні цупкі брижі, через груди у ратманів ланцюжки з червоного золота, — чи це не ті самі гордовиті іспанці, тільки з протилежного краю Європи? Король неквапно підходить до них, у кожного питає ім'я й запам'ятовує його, як і зовнішні прикмети. Кожному подає руку й не чекає, щоб її поцілували. А тоді відступає на певну відстань назад і дає знак, щоб передній починав промову. Той передній — бургомістр Ройтер, він не навчений придворного красномовства. Він діловито, простими словами каже, що християнському світові загрожує страхітна війна. Вона зруйнує торгівлю, зокрема прикує до гаваней ганзейський флот, а реформована віра зазнає нових переслідувань. Вони вже почалися, та й на торговельних шляхах уже нема безпеки — як на морі, так і на суходолі. Ганза бачить, що всю колотнечу в світі сіють поплічники імператора: вони зневажають як розумну віру в бога, так і мирний обмін товарами. Через своє невігластво й сліпу ревність, через нерозуміння права людей на вільну торгівлю й вільну совість, яку дарував нам наш творець, Габсбург злочинно розпалює війну — і вона ж таки принесе йому погибель, каже цей чоловік, уперше піднісши голос, і груди його здіймаються, аж забряжчав золотий ланцюжок на них.

Король не зводить з нього погляду. Він знає, що його титулують «магніфіценцією» і що він стоїть на чолі союзу, могутність якого незмірно переважає його територіальні розміри. Він приїхав здалеку — напевне, добре подумавши, навіщо. Коли він докінчить промову, як йому відповісти? Чи багато сказати? «Що я не хочу війни, це насамперед».

Бургомістр нагадав королю про одну угоду, яку той уклав з Ганзою три роки тому. Її предметом була спільна боротьба з морським розбоєм. У північних водах його чинили англійські капери. Відтоді завдяки союзові королів Франції й Англії це лихо усунуте. Вже не випадкові пірати дали привід спілці міст вирядити своїх послів до славетного владаря, а його Великий план порятунку християнського світу, про який вони почули. Великий план короля Франції проникає всюди, хоч би як далеко — хай навіть не в звітах дипломатів, бо тоді ті звіти були б схожі на фантастичні чутки.