Українське письменство

Ця блідість Підмогильного як стиліста (в перекладі), ця зв’язаність кожного його кроку різними стилістичними вказівками, при книжності й надуманості його фрази, і примушує нас з більшою охотою повертатись до старого невимушеного, хоч і не бездоганного перекладу.

Переглянемо закінчення оповідання «Прокуратор Іудеї». Підмогильний: «Він звався Ісус з Назарету, і його розіпнуто на хресті; не знаю за який злочин. Чи не пригадуєш ти, Понтію, цієї людини?» Понтій Пілат насупив брови й потер рукою чоло, ніби щось пригадуючи. «Ісус? — пробурмотів він, помовчавши кілька хвиль. — Ісус з Назарету? Ні, не пригадую».

У Н. Романович: «Його ім’я було Ісус; він був родом з Назарету і був розп’ятий не знаю за яку вину. Пригадуєш ти сього чоловіка, Понтіє?» Понтій Пілат зсунув брови і підніс руку до чола, наче шукаючи в своїй пам’яті. Потім по хвилі мовчання вимовив стиха: «Ісус? Ісус з Назарету? Ні, не пригадую». В старому перекладі Анатоль Франс відчувається дещо сильніше. В ньому більше чутливості до власної синтакси Франсової, а чутливість до фрази перекладуваного автора обов’язкова для кожного перекладача[146].

Так виглядають сьогоднішні тенденції в розвитку нашої літературної мови, оскільки відбиваються вони в роботі одного з найпідготовленіших наших перекладачів. Чи можна їх назвати здоровими? Гадаю, ні! І цілком пристаю на думку А. В. Ніковського, що писав про «небезпечний нахил до реґламентації певного лексичного материка та про вихолощування синтаксису українського», і до того додавав: «Єсть також помилкова думка, ніби синтаксис, лексику, фразеологію та правопис можна завести враз і навіки»[147]. Очевидно, нормалізація літературної мови протягнеться ще довго, і навіть у тих скромних межах, які пропонує В. М. Ганцов, «формальна правильність мови, унормування діалектичної розбіжності та розмаїтості» ще потребуватиме пильних студій та повсякчасного перевіряння висновків. Паралельно з усталенням норм повинно провадитися якнайбільше наукове «дослідження словотворення, синтакси, лексики та фразеології» — всього, що надає граматикам завзяття заносити меча «над індивідуальними особливостями мислення і стилю». Ті ж методи реґламентаційні, які панують у нас тепер серед різноманітних постувальників і вегетаріанців стилю і творять замах перш за все на все, що вище від середнього рівня, тоді одійдуть і замруть самі собою.