Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Ця блідість Підмогильного як стиліста (в перекладі), ця зв’язаність кожного його кроку різними стилістичними вказівками, при книжності й надуманості його фрази, і примушує нас з більшою охотою повертатись до старого невимушеного, хоч і не бездоганного перекладу.
Переглянемо закінчення оповідання «Прокуратор Іудеї». Підмогильний: «Він звався Ісус з Назарету, і його розіпнуто на хресті; не знаю за який злочин. Чи не пригадуєш ти, Понтію, цієї людини?» Понтій Пілат насупив брови й потер рукою чоло, ніби щось пригадуючи. «Ісус? — пробурмотів він, помовчавши кілька хвиль. — Ісус з Назарету? Ні, не пригадую».
У Н. Романович: «Його ім’я було Ісус; він був родом з Назарету і був розп’ятий не знаю за яку вину. Пригадуєш ти сього чоловіка, Понтіє?» Понтій Пілат зсунув брови і підніс руку до чола, наче шукаючи в своїй пам’яті. Потім по хвилі мовчання вимовив стиха: «Ісус? Ісус з Назарету? Ні, не пригадую». В старому перекладі Анатоль Франс відчувається дещо сильніше. В ньому більше чутливості до власної синтакси Франсової, а чутливість до фрази перекладуваного автора обов’язкова для кожного перекладача[146].
Так виглядають сьогоднішні тенденції в розвитку нашої літературної мови, оскільки відбиваються вони в роботі одного з найпідготовленіших наших перекладачів. Чи можна їх назвати здоровими? Гадаю, ні! І цілком пристаю на думку А. В. Ніковського, що писав про «небезпечний нахил до реґламентації певного лексичного материка та про вихолощування синтаксису українського», і до того додавав: «Єсть також помилкова думка, ніби синтаксис, лексику, фразеологію та правопис можна завести враз і навіки»[147]. Очевидно, нормалізація літературної мови протягнеться ще довго, і навіть у тих скромних межах, які пропонує В. М. Ганцов, «формальна правильність мови, унормування діалектичної розбіжності та розмаїтості» ще потребуватиме пильних студій та повсякчасного перевіряння висновків. Паралельно з усталенням норм повинно провадитися якнайбільше наукове «дослідження словотворення, синтакси, лексики та фразеології» — всього, що надає граматикам завзяття заносити меча «над індивідуальними особливостями мислення і стилю». Ті ж методи реґламентаційні, які панують у нас тепер серед різноманітних постувальників і вегетаріанців стилю і творять замах перш за все на все, що вище від середнього рівня, тоді одійдуть і замруть самі собою.
Таку нормалізацію і таких нормалізаторів мав на думці І. Франко, коли писав про шкоду живій літературній мові від граматиків.
«Буде вже більше як 25 літ тому, як я мав нагоду у Львові познайомитися з заїжджим петербурзьким поляком Венцьковським, людиною незвичайно освіченою та бистроумною. Я жалувався перед ним на слабий розвій нашої літератури та неусталеність граматики.
«Ах, не говоріть мені про граматику! — аж крикнув д. Венцьковський. — Богу дякуйте, що у вас іще нема граматиків. Бо граматики — то грабарі живої мови. Вони не розуміють тої мови, а знають тільки свої правила. От погляньте у нас! Ще Міцкевич, Словацький і Красінський говорили кождий своїм язиком і жоден не вчив польської граматики. А прийшли по них граматики, і що ж — джерело живої води засохло, бо кождого в школі вчать: так маєш говорити і писати, а не інакше. А се, пане мій, перший ступінь до переміни польської мови на мертву мову»[148].
Всю цю науку повинні взяти з відповідними змінами (mutatis mutandis) і наші перекладачі, і красою живої своєї мови, вихованої на справжньому знанні і на «безпосередньому відчуванні виразної сили її словотворчих елементів»[149], не жертвувати ніяким неперевіреним узагальненням та педантичним приписам.
146
Див. міркування К. Чуковського в книзі «Принципы художественного перевода». — С. 19—22.
147
Ніковський А. Розвиток літературної мови // Життя й революція. — 1925. — Ч. 8. — С. 26—29.
148
Франко Ів. Літературна мова і діалекти // ЛНВ. — 1907. — Лютий. — С. 225.
149
Ганцов В. Проблеми розвитку нашої літературної мови // Життя й революція. — 1925. — № 10. — С. 61—65.