Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Українське письменство
Українське письменство - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українське письменство

Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:

У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
1 ... 296 297 298 299 300 301 302 303 304 ... 747
Перейти на страницу:

Ця блідість Підмогильного як стиліста (в перекладі), ця зв’язаність кожного його кроку різними стилістичними вказівками, при книжності й надуманості його фрази, і примушує нас з більшою охотою повертатись до старого невимушеного, хоч і не бездоганного перекладу.

Переглянемо закінчення оповідання «Прокуратор Іудеї». Підмогильний: «Він звався Ісус з Назарету, і його розіпнуто на хресті; не знаю за який злочин. Чи не пригадуєш ти, Понтію, цієї людини?» Понтій Пілат насупив брови й потер рукою чоло, ніби щось пригадуючи. «Ісус? — пробурмотів він, помовчавши кілька хвиль. — Ісус з Назарету? Ні, не пригадую».

У Н. Романович: «Його ім’я було Ісус; він був родом з Назарету і був розп’ятий не знаю за яку вину. Пригадуєш ти сього чоловіка, Понтіє?» Понтій Пілат зсунув брови і підніс руку до чола, наче шукаючи в своїй пам’яті. Потім по хвилі мовчання вимовив стиха: «Ісус? Ісус з Назарету? Ні, не пригадую». В старому перекладі Анатоль Франс відчувається дещо сильніше. В ньому більше чутливості до власної синтакси Франсової, а чутливість до фрази перекладуваного автора обов’язкова для кожного перекладача[146].

Так виглядають сьогоднішні тенденції в розвитку нашої літературної мови, оскільки відбиваються вони в роботі одного з найпідготовленіших наших перекладачів. Чи можна їх назвати здоровими? Гадаю, ні! І цілком пристаю на думку А. В. Ніковського, що писав про «небезпечний нахил до реґламентації певного лексичного материка та про вихолощування синтаксису українського», і до того додавав: «Єсть також помилкова думка, ніби синтаксис, лексику, фразеологію та правопис можна завести враз і навіки»[147]. Очевидно, нормалізація літературної мови протягнеться ще довго, і навіть у тих скромних межах, які пропонує В. М. Ганцов, «формальна правильність мови, унормування діалектичної розбіжності та розмаїтості» ще потребуватиме пильних студій та повсякчасного перевіряння висновків. Паралельно з усталенням норм повинно провадитися якнайбільше наукове «дослідження словотворення, синтакси, лексики та фразеології» — всього, що надає граматикам завзяття заносити меча «над індивідуальними особливостями мислення і стилю». Ті ж методи реґламентаційні, які панують у нас тепер серед різноманітних постувальників і вегетаріанців стилю і творять замах перш за все на все, що вище від середнього рівня, тоді одійдуть і замруть самі собою.

Таку нормалізацію і таких нормалізаторів мав на думці І. Франко, коли писав про шкоду живій літературній мові від граматиків.

«Буде вже більше як 25 літ тому, як я мав нагоду у Львові познайомитися з заїжджим петербурзьким поляком Венцьковським, людиною незвичайно освіченою та бистроумною. Я жалувався перед ним на слабий розвій нашої літератури та неусталеність граматики.

«Ах, не говоріть мені про граматику! — аж крикнув д. Венцьковський. — Богу дякуйте, що у вас іще нема граматиків. Бо граматики — то грабарі живої мови. Вони не розуміють тої мови, а знають тільки свої правила. От погляньте у нас! Ще Міцкевич, Словацький і Красінський говорили кождий своїм язиком і жоден не вчив польської граматики. А прийшли по них граматики, і що ж — джерело живої води засохло, бо кождого в школі вчать: так маєш говорити і писати, а не інакше. А се, пане мій, перший ступінь до переміни польської мови на мертву мову»[148].

Всю цю науку повинні взяти з відповідними змінами (mutatis mutandis) і наші перекладачі, і красою живої своєї мови, вихованої на справжньому знанні і на «безпосередньому відчуванні виразної сили її словотворчих елементів»[149], не жертвувати ніяким неперевіреним узагальненням та педантичним приписам.

вернуться

146

Див. міркування К. Чуковського в книзі «Принципы художественного перевода». — С. 19—22.

вернуться

147

Ніковський А. Розвиток літературної мови // Життя й революція. — 1925. — Ч. 8. — С. 26—29.

вернуться

148

Франко Ів. Літературна мова і діалекти // ЛНВ. — 1907. — Лютий. — С. 225.

вернуться

149

Ганцов В. Проблеми розвитку нашої літературної мови // Життя й революція. — 1925. — № 10. — С. 61—65.

1 ... 296 297 298 299 300 301 302 303 304 ... 747
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)