Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

На етапі початкової школи мати повідомила, що мені не дається математика і письмо таким тоном, яким сповіщають про неоперабельну пухлину мозку. І на це не було ради. «Жахливо; маєш дислексію й тебе залишать на наступний рік через відставання з математики», — побивалася вона. «І як ти тепер збираєшся здобути Нобелівську премію за наукові досягнення?» Мені було вісім років. Я до пуття не знала, що таке Нобелівська премія, але, очевидно, мені вона не світила, і взагалі я закінчена нездара. І за цим не йшло жодних інших реплік, що давали б надію на мій порятунок. Ані про те, що «математика потребує практики і з часом піддасться», ані навіть «це не найгірша ситуація на світі». Була сама лише констатація того, що я дуже серйозно, безнадійно внутрішньо приречена. Я й досі не певна, маю дислексію чи ні. Не пригадую, щоб про це казав мені якийсь лікар, але мати впевнено нагадувала повсякчас — із року в рік, тож я прийняла це як незаперечну правду. Точно знаю, що маю проблеми з правописом. Це те саме, що дислексія, чи ні?

Мені говорили, що й тіло моє неправильне. Ще й дев’яти років не виповнилось, як мама почала вкладати мене на сірому килимку на підлозі у ванній, робити мені депіляцію верхньої губи, брів, усього, що було «не таке». Вона щипала й штрикала мою шкіру, аж поки я починала кричати, щоб вона припинила, сльози змішувалися з гарячим воском, а я дедалі більше переконувалася, що це тіло — ще один мій провал. Мати фарбувала мені волосся, малювала нігті, видавлювала чорні цятки. «Ти любиш фарбувати волосся», — казала вона мені. Насправді я не любила. Фарба пекла і жахливо тхнула, а мій природний темний-претемний колір мені подобався. Я не відчувала потреби змінюватися, але, мабуть, помилялася, раз моя рідна мама так вважала. У її ванній кімнаті була дзеркальна стіна і гігантське вікно у стелі, крізь яке світло заливало кімнату. Ідеальне освітлення для макіяжу, але занадто яскраве, якщо не хочеш роздивлятися себе надто детально. Після одного з оглядів я стояла перед дзеркалом, а пекучі хвилі сорому пронизували тіло, дрижали на шиї й важкою ношею спадали на плечі. В мені не було нічого гарного.