Блискавиця Перунова [uk]

— Батьку, — мовила Світана благально, — хай дитина хоч трошки поїсть! Він же уже два дні не обідав…

— В дитяти твого вже он борода росте, — буркнув Батура, поступаючись. — Оце тільки задля того, що гості в хаті, а то б мав би він у мене обід…

Світана похапцем поставила перед юнаком, що, перехрестившись, сів на краю лави миску з кришеною капустою та редькою, ледь помащеними олією. Та Первень їсти не став, бо очманіло витріщився на Далебора. Він роздивлявся волхва так пильно, що Батура, якого дратувала синова поведінка, засовався по лаві і вже хотів щось таке мовити. Раптом молодик уздрів Полісуна, який пробрався до світлиці, приваблений запахом їжі. Вовк поклав Вогнику на коліно свою велику голову, і Перунич усміхнувся ледь ніяково.

— Не бійтесь, — сказав, звертаючись до хазяїв, — це — мій друг. Він все розуміє і не зробить шкоди. Вірно, Полісуне?

— Ау, — озвався сіроманець, наче і справді відповідаючи.

З Первня цього було задосить.

— Батьку, — спитав він, — хто ці люди?

— Мої гості, — сухо сказав Батура.

— Чи є вони християнами? — продовжував допитуватись молодик.

— Сам бачиш, що ні, — буркнув дереводіл, — їж собі мовчки.

Первень підвівся з-за столу, так і не доторкнувшись до їжі. Батура стис в руці дерев’яну ложку, і та хруснула, ламаючись.

— Ніколи ще, — мовив тесля, — не говорили у Києві, що Батура, а чи рід його, порушили закони гостинності! Ти зневажив моїх гостей, мій старший сину! Сядь зараз же, бо я зіб’ю тебе на квашене яблуко!

— Воля ваша, — сумирно відказав юнак, — але я не сяду за стіл, опоганений ідолопоклонниками.

Батура по-ведмежому почав вибиратися з-за столу, але тут на його рукав лягла Далеборова долоня.

— Поштивий господарю, — озвався волхв, — я знав одного чоловіка такої ж натури. Тільки карала його мати…Тяжко карала, бо була жоною твердої вдачі. Та чим тяжчою була кара, тим більше той чоловік відчував себе правим. І згоріла на тому вогні мати, а не він. Зараз він молиться Богу своєму, і певний свого Вираю, а мати давно в могилі. Дайте синові спокій. Він всього лише учень, а я знаю учителя…

— Та звідки ви можете знати отця Феодосія? — здивовано спитав Батура, наче вперше придивившись до свого гостя, — от лихо, та ви ж ніби схожі… Як родичі… А я все голову ламаю, де міг бачити вас раніше…

— У мого наставника, — сказав Первень тремким голосом, — не може бути таких родичів. Се не просто ідолопоклонник, батьку, се втілення диявола, що спокушає своєю схожістю зі святим чоловіком! А ви їсте за одним столом з людиною, котра невинну кров приносить в пожертву Богам своїм!

Перш, ніж Батура надумав щось відповісти, Первень вибіг із хати. В світлиці запанувала напружена передгрозова тиша.

— Оце так пообідали, — врешті порушив мовчанку дідо Сулиця.

— Сподіваюсь, — озвався Далебор спокійно, — мені не треба оповідати про те, що кров, яка спливала по Перунову клинку, не була невинною…