Блискавиця Перунова [uk]

— Як-то сталося, — спитав Далебор, — що кияни залишилися беззбройними?

Батура з розмаху сів на лаву, аж та зарипіла під ним.

— Сталося! — мовив неохоче, — Косняч, князів тисяцький, умовив Ізяслава, що, задля порядку в місті, треба забрати у смердів мечі! Смерди! Ха! Хай хто тільки насмілиться назвати мене так в лице, хоч від мене і не тхне ромейськими пахощами! Ну, й забрали… Дехто, звісно, щось приховав, я сам… кгм… дещо маю. Але цього мало.

— І де лежить та зброя?

— В княжій зброярні, на Горі. Та тільки Ярославич не наважиться знову озброїти міщан, доки йому радить раду Косняч со товариші.

— У добрі часи, — мовив волхв, — як князь був не гідний свого столу, віче зміщало його і обирало нового. Так бо й понині роблять новгородці.

— Так то ж у добрі! — хмикнув дереводіл, — та й кого нині кликати? У старших Ярославичів свого клопоту вистачає — кипчаки бо вже ґрасують по Переяславщині, а молодші не підуть проти заповіту Ярослава-небіжчика, аби старшого, мовляв, слухатися як батька.

— Я не сказав — кликати, я сказав — обирати, — мовив Далебор, — хіба лише сини княжі можуть доводити військом? Ось ти, наприклад… Чим не воєвода?

Батура розреготався так, що зі сволока посипалася порохнява.

— Воєвода… — сказав, віддихавшись, — жартуєте, Віщий?

— А коли вам аж так потрібен князь зі Святославового роду, — спокійно продовжив Далебор, — то у Києві є такий… Не Ярославич.

Батура кілька хвилин думав, а тоді ляснув себе по лобі:

— Чи не за Всеслава Полоцького ви говорите, волхве? Таже він у темниці!

— Ну, — всміхнувся Далебор, — темниця — не могила, а в’язень — не небіжчик!

— Віщий, — серйозно мовив Батура, — ви — людина мудра, судячи з того, що оповів мені Змагор. Але, чи знаєте ви Всеслава? Це ж вовк, безжальний і хижий та скорий на кровопролиття! До того ж він — чаклун… ну, вам-то до цього не звикати, — Батура позирнув на принишклого від незвичних запахів Полісуна, що лежав під лавою, — але все ж таки… І ви думаєте, що він зможе бути князем Київським?

— Вовк… — сказав Далебор стиха, — то й що? Хижий та неприборканий? Але ж ворог, що йде на нас, теж вовчої породи! Прирученим псам його не подолати! Чи знаю я Всеслава? Так, знаю! Він дійсно такий, як ти говориш, за винятком, може, чаклунства. Але він дасть киянам мечі! І поведе рать! І знищить степову зграю! Вовк — звір Перунів, Батуро! А лише на Перуна маємо сподіватися лихої години!

— Хто-зна, — озвався дереводіл задумано, — Перун дідів наших давно поплив за течією!

— Аби залишився дух Перунів в серцях русичів! — різко сказав Далебор, — Боги не тільки в Образах, Батуро, але і в душах наших! І горе тому, хто цього і досі не зрозумів!

— Віщий, — мовив Батура опісля недовгого роздуму, — ми з жоною запрошуємо вас до нашої оселі. Посидимо…Пообідаємо…Поговоримо… Дідо Шевчику, ви також приходьте. Се, Віщий, правильний чоловік, хоч і старий уже.