Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Вибачайте за клопіт, але ми потребуємо допомоги. Ми втікаємо від пацюків.
Здається, голуб не розуміє моїх телепатичних повідомлень. Його голос звучить ще непривітніше, він рухає головою і тріпоче крилами. Його воло ритмічно надимається на знак гніву.
За хвильку прилітає ще кілька голубів, обсідають кіш і хором загрозливо туркочуть.
Наталі не дуже подобається їхня присутність. Я знову зауважую, що комунікація між видами не ідеальна. Ще один голуб кружляє над нами і раптом випускає на волосся Наталі зелений липкий послід.
Може, вони намагаються комунікувати за допомогою хімії?
Неважливо. Мені не подобається, коли псують і без того не розкішне волосся моєї служниці, тому, в пориві тваринного інстинкту, я випускаю кігті й запускаю праву лапу в пір’я найближчого голуба. Тварина лускає, ніби повітряна кулька, і перетворюється на хмарку крові та пуху.
Всі голуби відразу ж зриваються і, користуючись умінням літати, крутяться довкола мене, намагаючись зачепити маленькими гострими дзьобами. Моя права лапа знову блискавично йде в діло, мені вдається розправитися ще з трьома птахами, поки решта обстрілює мене смердючим послідом.
Якою ж мерзотою треба бути, щоб використовувати свої фекалії як зброю?
Вцілілі голуби літають біля берегів коша. Я зрозуміла їхню стратегію: вони хочуть, щоб я перехилилась і випала з коша, проте я зберігаю ідеальну рівновагу. Я вбиваю ще двох, які мали необережність залетіти в зону досяжності моїх кігтів.
— Ну ось, у нас на обід буде птиця.
Піфагор нарешті виліз зі схованки. Він не поділяє мого захоплення, натомість дає знак подивитися вгору, і я помічаю, що один із пернатих негідників впився кігтями в оболонку кулі, ніби дятел у стовбур дерева.
Hi, голубе, не роби цього.
Проте він мене не слухає і щосили довбає дзьобом тканину. Тканина рветься. Лунає тонкий свист, з оболонки виривається мутнувате тепле повітря. Десяток інших голубів одразу ж кидаються до повітряної кулі й повторюють все за своїм побратимом.
Я голосно нявчу в надії відлякати їх. Але вони ще більше розпалюються, ще завзятіше працюють своїми гострими дзьобами.
Кілька слабших не можуть втриматись на тканині, але більшості вдається встромити дзьоба і проколоти кулю. За сигналом найбільшого всі починають цілити в те саме місце, щоб збільшити діру.
Наталі занепокоєно збільшує подачу вогню, але вже надто пізно. Ми стрімко знижуємось.
Моя служниця викидає крісла, щоб полегшити кіш, слідом викидає все, що є, аж до газових балонів. Ми падаємо ще швидше, я бачу, як наближається земля під переможні глузливі вигуки голубів.
Ми падаємо.
Ну що ж, коти не створені для неба.
Я вирішую краще стрибнути, аніж лишатись у коші. Я знаю, що успіх мого падіння залежить від кількості парних чи непарних поворотів у повітрі, які я здійсню перед приземленням. Я стрибаю, кружляю і починаю рахувати: один… два…
Аби ж це було непарне число.
20. Чому коти завжди падають на лапи?
Коли коти падають зі значної висоти, то за частку секунди інстинктивно розставляють кінцівки якомога ширше.
Таким чином вони створюють площу опору, яка сповільнює падіння, щоб воно не перевищувало 100 кілометрів на годину, подібно до летючих білок.
Під час падіння всі кінцівки задіяні.
Їхній хвіст дозволяє знайти ідеальне положення. Під час падіння їхнє внутрішнє вухо надає інформацію про траєкторію, що дозволяє оптимально пристосуватись. Їхні вібриси постійно відстежують відстань від землі.
Нарешті, хребет згинається так, щоб таз опинився нарівні з головою. Це рефлекс рівноваги.
За мить до контакту із землею вони витягують лапи, щоб рівномірно розподілити удар між чотирма кінцівками. Хвіст для противаги вигинається у протилежному напрямку.
Саме в момент зіткнення кінцівки розслабляються, щоб прийняти удар.
Таким чином коти можуть залишитись неушкодженими при падінні з висоти, коли всі інші ссавці ламають собі кістки.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
21. Світ на гіллі
… п'ять!
Я не в найкращій позиції, але моє падіння пом’якшила крона дерева, на яке я впала. Я трохи заплуталась у листі, нервово повзу по стовбуру, потім нарешті балансую на розлогій гілці та стаю на лапи без найменшої подряпини і з незаплямованою гідністю.
Хай там як, я все розрахувала.
Піфагор приземляється не так вдало, але йому теж вдається зачепитися за гнучкі гілки.