Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Неоплатоніки прагнули захистити традиційну релігію від поширення християнської релігії, адже вони щиро вважали, що культ богів був пов’язаний з дією Душі світу, хранителькою всесвіту. На цьому шляху вони перетворили афоризм Геракліта на гасло язичницької реакції. Ніцше писав, що християнство було платонізмом для народу[239]. Для неоплатоніків язичницькі міфи та ритуали також були платонізмом для народу чи, ще точніше, своєрідною прихованою фізикою.
8
«Боги Греції»
1. Язичницькі міфи у християнському світі. Середньовіччя
Можна сказати, що неоплатоніки на цілі століття забезпечили язичництву життя у християнському світі, але не у якості релігії, а у якості поетичної і священної мови, що давала змогу говорити про природу. Можна, звичайно, казати, що це лише мова та що боги, насправді, — це лише метафори. Проте метафора ніколи не є безневинною. Вона містить у собі цілу сукупність образів, почуттів, внутрішніх спонукань, які у несвідомий спосіб впливають на свідомість.
Так чи інакше, розвинута Порфирієм тема зв’язку природи, міфу та, зрештою, поезії була поширилась у західній думці завдяки потужному поширенню коментарів Макробія до «Сновидіння Сципіона Африканського», про які йшлося у попередніх розділах[240] та які містять переклад одного уривку коментаря Порфирія до «Держави» Платона. Справді вражає те, що упродовж століть панування християнства саме язичницька міфологія була головним джерелом тем і сюжетів для живопису, скульптури, театру, поезії, опери та навіть філософії. Я не збираюся тут відтворювати чудову працю Жана Сезнека «Збереження християнських богів»[241]. Обмежуся лише наголошенням впливу «мотиву Порфирія» у коментарях Макробія. Цей текст користувався великим успіхом за часів середньовіччя, зокрема за так званого «Відродження XII ст.», яке проявилося, зокрема, у платонізмі шартрської школи. Її філософи звертаються до шкільного тлумачення античних авторів — вони інтерпретують «Тімей» Платона, коментарі Макробія до «Сновидіння Сципіона» чи, ще, «Розраду від філософії» Боеція. Вони погоджуються, слідом за Макробієм, що для того, щоб говорити про природу, потрібно використовувати міфи, тобто традиційні язичницькі міфи. Вони часто позначають ці міфи терміном integumenta (одяг) чи involucra (оболонка, покривало)[242]. Згадка про Макробія з’являється, наприклад, в уривку коментаря Бернарда Сільвестра на твір Марціана Капелли, написаного десь у середині XII ст.:
За свідченням Макробія міфічна оболонка (integumenta) у філософському викладі приймається далеко не завжди. Це відбувається лише тоді, коли йдеться про душу чи сили, що містяться в етері чи у повітрі[243].
Отже язичницькі міфи використовуватимуть для опису фізичних феноменів. Гійом де Конш, філософ шартрської школи, слідом за Платоном[244] вважає, що історія Фаетона, сина Сонця, який за браком вміння керувати колісницею батька, спалив усе на землі та загинув, вражений ударом блискавки свого батька, передає астрологічні та метеорологічні явища — надлишок спеки, який руйнує все на землі, зрештою вичерпується та призводить до появи поміркованого клімату[245]. Згадуючи Гійома де Конша, потрібно також пригадати його інтерпретацію міфу про Семелу[246]. Семела попросила Юпітера з’явитися перед нею у всьому блиску його величі. Він з’являється з блискавкою і вона помирає у вогні, тоді як дитина Бахус (бог вина), якою вона була вагітна, врятувалася. Це означає, що влітку громи й блискавки падають на землю через посередництво повітря та висушують усе, проте це не заважає виноградній лозі народжувати та зріти, щоб дати вино. Зрозуміло, що подібне витлумачення не здатне примножити наше знання про природу. Проте ми можемо констатувати дві речі: з одного боку, язичницька міфологія продовжує фігурувати у текстах християн, з іншого — вона інтерпретується у фізичний спосіб, як якесь вчення про природу.
Бернард Сільвестр зберігає, між іншим, слово integumenta для позначення міфу, покликаного, як у «Тімеї» Платона, пояснювати природний феномен шляхом оприявлення істинного сенсу, схованого у вигадці, а опозиційний йому термін allegoria — для позначення такого пояснення біблійних текстів, яке має оприявити новий сенс правдоподібної історичної розповіді. Це саме розрізнення зустрічатимемо у Данте[247]. Воно відповідає відмінності двох книг, написаних Богом — Біблії та Природи. Обидві можуть бути дешифровані лише шляхом використання алегоричної екзегези, яка у випадку Біблії застосовується до священних текстів, а у випадку Природи — до міфів[248]. Принагідно нагадаємо, що Природа у середньовіччі розуміється як покірна Богу сила яка, водночас, користується певною автономією.
239
Ніцше, По той бік добра і зла, Вступ.
240
Див. вище, параграфи 4—6.
241
Seznec J. La survivance des dieux antiques. Essai sur le rôle de la tradition mythologique dans l’humanisme et dans l’art de la Renaissance. — Londre, 1940. Див. критику E. Ґарена: Garin E. Moyen Âge et Renaissance. — Paris, 1969. — P. 56—73.
242
Chenu M.-D. La notion d’involucrum: le mythe selon les théologiens médiévaux // Archives d’histoire doctrinale et littéraire du Moyen Âge. — 1955. — n. 22. — P. 75—79. Див. також Dronke P. Fabula… — P. 56, n. 2.
243
Silvestre B. Commentaire sur Martianus Capella / Publ. E. Jeauneau // Lectio Philosophorum. Recherches sur l’école de Chartres. — Amsterdam, 1973. — P. 40. Див, також, в тому самому творі Е. Жоно параграф «Вжиток поняття integumentum у глосах Ґійома де Конша» (р. 127—192). Див.: Abélard Introductio in Théologiam, І, 19, PL 178, col. 1021—1023.
244
Платон, Тімей, 22 c.
245
Jeauneau Е. L’usage de notion integumentum… — P. 155.
246
Ibid. — P. 152.
247
Pépin J. La tradition de l’allégorie. — Paris, 1982. — P. 278.
248
Про ці метафори див.: Curtius E.R. Littérature européenne et Moyen Âge latin / Trad. J. Bréjoux. — Paris, 1986. — Chapitre 16, § 7. Див. також: Блюменберг Г. Світ як книга / Пер. з нім. В. Єрмоленка. — К.: Лібра, 2005. — С. 99—120 (параграф «Узгодження Божих книг»).