Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Для платонізму ці уявлення є традиційними. Тут вважали, що Елевсинські містерії та, назагал, культові церемонії та форми статуй, а також орнаменти й символи, які прикрашали статуї, ще в сиву давнину були підібрані мудрецями, що перебували у зв’язку з космосом[233]. Ця платоністська ідея представлена у своїй первісній формі у Варона, який стверджує, що давні мудреці обирали форму статуй богів та їхні атрибути у такий спосіб, щоб споглядаючи їх тілесними очима можна було побачити в них Душу світу та її частини, які є справжніми богами. У наступний період, зокрема у Плотина, можна знайти ідею, що колись давні мудреці, прагнучи насолоджуватися присутністю богів, споглядаючи природу Цілого помітили, що Душа може бути всюди і що будь-яка річ може отримати її частку за умови створення предмету, який, завдяки симпатії, буде здатним отримати цю частку. Тут окремі боги знову постають як еманації Душі Цілого, а статуї богів засвідчують присутність богів тією мірою, якою якась частина цих статуй перебуває в симпатії з Душею Цілого[234]. У тексті Порфирія, де згадується приховування Природи згідно з Гераклітом, боги та Душа світу також тісно пов’язані, а традиційна релігія є фізикою в образах.

В очах неоплатоніків ці споконвічні ритуали та практики покликані очистити рушійну силу душі, її різні обгортки чи тіла, щоб уможливити її сходження до богів та Бога[235]. Юліан остерігається чітко визначити цю «телестичну та містичну теологію», але можна припустити, що він має тут на увазі одночасно дію душі та тіла: перша полягає у повчальній екзегезі міфу, друга — у практикуванні традиційних, а також теургічних ритуалів. У такий спосіб здобувається, з одного боку, очищення астрального тіла душі, а з іншого — сходження душі до вищого принципу. Вочевидь, Юліан натякає на останнє, пишучи, що те, що є парадоксальним та потворним у міфах