Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
7 квітня 1945 р. в бою б. Брині, Галицького р-ну загинув командир Тактичного Відтинка УПА ВО ІV хор. Колчак.
В Тернопільщині, в бою б. с. Вишки, Козівського р-ну, 27 березня 1945 р. впав Борис (Зенон Голубак), провідник ОУН Кам'янець-Подільщини, та Сич, командир сотні "Чорноморці".
7 травня 1945 р. в бою б. с. Сосулівка, Чортківського р-ну, впав курінний УПА Крук.
14 травня 1945 р. в бою в Сухій Волі б. Ярослава загинув пор. Емір-Кора, к-р УПА до спеціяльних доручень.
На Буковині впали в боях: 13 січня 1945 р. в с. Стара Козова, Сторожинецького р-ну Роман (Василинюк Микола), районовий Провідник ОУН Старожинеччини; в лютому 1945 в с. Лашківка, Кіцманського р-ну, Гонта, районовий Провідник ОУН Кіцманеччини; в березні 1945 р. на Станівських полях Вишковецького р-ну, Жук (Гараміта Іван), районовий провідник Старочинеччини; 23 квітня 1945 р. в с. Кисилиці, Путилівського р-ну сотенний УПА Боярин (Карапка Дмитро), 4 травня 1945 р. в с. Драчинці, Бишковецького р-ну, Аскольд (Купченко Евген), надрайоновий провідник ОУН Чернівеччини.
Ця, очевидно неповна листа втрат командирів УПА в боях зі спецвідділами МБД-МГБ за час закінчення німецько-большевицької війни свідчить про те, що загальні втрати УПА були великі. Та визначеної собі мети - зліквідувати Українську Повстанську Армію ще перед закінченням другої світової війни, - не осягнули большевики в ніякій мірі. Після року найбільших зусиль большевицького МВД-МГБ Українська Повстанська Армія існувала і діяла далі і своєю збройною боротьбою доказувала світові, що український нарід прийняв большевиків не як визволителів, а як таких самих наїздників, якими були німці.
4. ВІДПОВІДЬ УПА НА БОЛЬШЕВИЦЬКІ "ЗВЕРНЕННЯ"
Збройна боротьба українського народу в рядах Української Повстанської Армії проти червоної Москви наносила важкий удар авторитетові большевицького режиму. Зайнявши нові простори в війні з Німеччиною, нові країни середньої та південної Европи і готуючись до перекинення "пожару світової революції" до країв західнього світу, Москва потребувала авреолі визволителя і носія свободи та нової соціяльної справедливости, щоб нею одурманити маси працюючого люду тих країн і без зайвих зусиль затягти їх до свого московського імперіялістичного воза. Їм треба було телеграм вдячности від населення територій СССР, що перебували під німецькою окупацією, голосних виявів радости з визволення й повернення їх до щасливої сім'ї народів СССР, до радісного життя в "батьківщині пролетаріяту". Запекла, безкомпромісова збройна боротьба українців, отже народу, який за довгі роки свого попереднього побуту в кордонах СССР мав змогу пізнати якслід правдиву вартість і правдиве обличчя большевизму, боротьба, в якій вперто ставлено червону Москву нарівні з брунатною Німеччиною, розкривала єхидну забріханість большевицької пропаганди, зривала з большевицької Москви маску визволення й носія свободи та показувала її у правдивому світлі як жорстокого окупанта, безоглядного поневолювача й новітнього носія московського імперіялізму.
Тому то, коли большевикам не вдалося осягнути визначену ціль - зліквідувати революційно-збройний спротив українського народу силою і після цього представити його в своїй пропаганді як "десперантські відрухи роспорошених решток гітлерівських банд", - вони беруться до нового способу: до підступної пропаганди. З одної сторони, - НКВД та партійні большевицькі чинники заставляють весь свій апарат до відповідної пропаганди проти українських націоналістів і в користь червоної Москви, з другої ж, - уряд УССР звертається офіційно зі своїми "зверненнями" до українських повстанців, запевняючи їм повну амнестію та закликаючи іх "вийти з лісу" і "стати до творчої праці, для своєї звільненої батьківщини".
В інструкціях Волинського облкому КП(б)У від 3 жовтня 1944 р. подано:
"4. Ввважати за основний напрямок масово політичної роботи на селі в найближчому часі - широке роз'яснювання населенню того, що суверенність нашої держави завойована українським народом тільки під керівництвом большевицької партії, тільки за активною допомогою великого братнього російського народу... Потрібно невпинно роз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна є тепер і може бути лише в братній сімі'ї народів могучого Радянського Союзу.
Невпинно нагадувати про те, що симони петлюри, коновальці закликали на Україну німецьких імперіялістів для того, щоб поневолити український нарід, віддаючи на поталу німецьким панам і капіталістам. Про те що всякі бандери, мельники... оунівці підтримували й підтримують німецьких фашистів, допомагали й допомагають заклятим ворогам України - німцям душити і нищити український народ.
В масово-політичній роботі необхідно викривати і провокаційність і брехливість гасла українсько-німецьких націоналістів "За вільну і незалежну Україну". Необхідно роз'яснювати населенню конституцію Радянської України, що український нарід під керівництвом большевицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, об'єднав свої землі в єдину велику і суверенну державу, а українсько-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці, - ведуть боротьбу з українським народом не за "вільну і незалежну Україну", а за Україну куркулів і капіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворення українського народу в німецьких рабів.
У висвітленні історії України треба рішуче викривати спроби націоналістичної фальсифікації історії, широко популяризувати справжніх героїв українського народу, як от: Богдана Хмельницького, Богуна, Кривоноса, Семена Палія, Устима Кармелюка, Пархоменка, Щорса, Ковпака, Олега Кошового і других героїв нашого народу, плямуючи і викриваючи зрадницьку і антинародню діяльність Мазепи, Дорошенка і інших запроданців.
14. Пленум облкому КП(б)У звертає увагу партійних організацій на те, що масово політична робота серед на: селення повинна бути скерована на розклад націоналістичних банд, на виховання населення в ненависті до німецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної і рішучої боротьби з бандитами".
(Передрук за органом УГВР "Самостійність", ч. 1. 1946 ст. 20-21.)
Одночасно з цим уряд УССР вже в вересні 1944 р. видав офіційне звернення до всіх бійців УПА з запевненням повної амнестії для них, якщо вони покинуть ряди УПА. Совєтський уряд, мовляв, не бажає даремного проливу крови і дарує всім вину й кару, якщо вони до такого то дня зголосяться до Ч.А., зате безпощадно розправиться з усіма тими, хто й далі боротиметься проти СССР.
В грудні 1944 р. видано нове звернення такого ж самого змісту, подаючи ще один "останній" реченець для добровільного "виходу з лісу". У травні 1945 р. з приводу закінчення німецько-большевицької війни - видано третє звернення, а в липні 1945 р. четверте, визначаючи як "останній" реченець - 20. липня 1945 р. В третьому й четвертому зверненні з особливим притиском підкреслено погрози, мовляв - якщо УПА до визначеного реченця не скапітулює, то проти неї кине уряд УССР всю ту страшну силу, яка розторощила німецькі армії та здобула Берлін.
П'яте звернення Нарком НКВС-УССР видав в половині листопада 1945 р.
Названі "звернення" разом з відповідним розпорядком Наркома державної безпеки (МГБ) УССР ген. Рясного до всіх органів МГБ і МВД розповсюджували большевики масово, при помочі преси, афішів, розкидуваних з літаків летючок, по радіо. Щоб доказати свою доброзичливість та зміну політики, про що вони запевняли, большевики звільнили зі заслання й привезли домів великий процент українців, вивезених зі Західньо-Українських Земель за першої большевицької окупації.
Для того, щоб надати вигляд успішности своїх звернень, большевики застосували такий спосіб: вибравши якийсь район, НКВД окружувало його своїми військами, зганяло мужеське населення і заставляло його підписувати відповідно уложену заяву про вихід з УПА та засудження українського революційно-визвольного руху. Фотознімки таких заяв з підписами публіковано опісля в пресі як доказ, скільки то українських повстанців здалося.