Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Поки відвідувач говорив, професор Дроп заглибився в роздуми. З одного боку, йому була не до вподоби справа, яку йому накидали. Прийняти невідому, важко поранену, погодитися на її лікування, намагатися її вилікувати, і все це — не знаючи її імені, було, з професійної точки зору, небезпечною та ризикованою справою. Однак подати медичну допомогу було його обов'язком.
Як лікар-хірург Поль Дроп глибоко шанував закони своєї професії. Він знав, що наука є свого роду священнодійством і що бувають випадки, коли лікар, як і священик, не має права уникати виконання своїх обов'язків.
Ще одна річ непокоїла його, якесь невиразне відчуття. Розглядаючи свого відвідувача, хірург переконався, що він зовсім не знає його, що обличчя цього чоловіка анітрохи йому невідоме, що вони ніде не зустрічалися. Водночас у нього було таке відчуття, що він десь бачив риси цієї людини чи то в газеті, чи у вітрині якої-небудь книгарні, де виставляються портрети знаменитостей.
Вислуховуючи свого таємничого гостя, Поль Дроп розмірковував: хто ж він такий?
І зрештою наважився.
— Де ваша хвора?
Невідомий повторив:
— Тільки-но сталося нещастя, пане професор, ми зразу ж вжили заходів. Я негайно послав за каретою «швидкої допомоги». Зараз вона в дорозі й везе поранену до вас; однак вона повинна їхати помалу, ось чому я зміг її випередити на таксі. Я не сумнівався у вашій сердечності, я був певен, що ви погодитеся лікувати поранену, яку зараз привезуть. Ви ж не відмовитесь?
Це була пряма й відверта відповідь, і професор Поль Дроп зважився.
— Гаразд, добродію, ви вчинили правильно, тут вашу хвору лікуватимуть, я зараз дам розпорядження, і якщо буде необхідне хірургічне втручання, я буду готовий.
Він жестом спинив слова вдячності, які ладен був вимовити невідомий.
— Не треба розмов, поспішаймо, час не терпить. Ви сказали мені, добродію, що хочете залишитися інкогніто. Гаразд, я поважатиму ваше бажання; але раз ви викликали карету міської «швидкої допомоги», то, на мій погляд, там скоро дізнаються…
Відвідувач перебив хірурга.
— В цьому відношенні, таємницю буде збережено, я про це подбав.
Настала черга хірурга віддати належне своєму співрозмовнику. Він лише спитав:
— З іншого боку, необхідно, щоб медичний персонал знав принаймні ім'я пацієнтки. Як я повинен її називати?
Відвідувач задумався.
— Ви могли б її йменувати мадемуазель Маргарита.
Очевидно було, що ім'я несправжнє, тож лікар узяв це до відома.
— Я повинен вас попередити, — всміхнувся він, — що поранена, марячи, сама себе може назвати, тому, аби не викликати подив і не привертати уваги, краще було б сказати її справжнє ім'я.
Відвідувач здригнувся.
— Ви маєте рацію, в мене в голові зараз усе переплуталося… Ну що ж, звіть цю дівчину мадемуазель Елен, це її справжнє ім'я.
І тепер, коли відвідувач нарешті зважився назвати справжнє ім'я пораненої, професора Дропа осяйнув здогад. Так, здається, він упізнав незнайомого. «Отуди к бісу! — вигукнув подумки ошелешений хірург. — Але я ж знаю, хто це… Помилитися неможливо. Це ж… це ж комісар поліції Жюв… Знаменитий Жюв!»
Що ж сталося?
В той час як у Нейї та Палаці правосуддя відбувалися вже відомі нам події, причетні до яких були професор Поль Дроп, суддя Перрон і загадковий санітар Клод, що видавав себе за Маріуса, комісар Жюв та його вірний товариш Фандор чатували біля будинку американця Максона, де була влаштована пастка на Фантомаса, який ховався під маскою графа Мобана, кандидата в президенти жокей-клубу.
І коли в підвалі особняка, що належав Максонові, вибухнув сейф, який Жюв начинив порохом, троє спільників, комісар, Фандор і мільярдер кинулися щодуху до руїн. Якщо сейф вибухнув, то план Жюва вдався, а це означало, що Фантомас таки клюнув на принаду і зважився пробратися в особняк Максона, щоб викрасти мільйон, який він повинен був виплатити мільярдерові. Значить, він одержав справедливу кару за свої страшні злочини. Жюв засудив бандита до смерті, і цей вирок Фантомас повинен був виконати собі сам. За розрахунками Жюва він мав попастися в налаштовану на нього пастку, мав, як це передбачав комісар, заплатити життям за свій останній злочин.
— Фантомас мертвий! Фантомас мертвий! — переможно вигукував Жюв.
І, випередивши Фандора з Максоном, він побіг до руїн, які курилися, а мешканці сусідніх будинків, розбуджені вибухом, металися, не розуміючи, що сталося.