Чорний романтик Сергій Жадан

Але наше — воно ж і світове, воно і минуле, і майбутнє. Тобто вічне й вічно нове. Отож Сергій Жадан бачить біблійне у щоденному — або, інакше: «імплементує» щоденне в біблійне. Варіант такої гротескової симбіотичності — взаємонакладання біблійних сюжетів, кримінального фольку, кондотьєрських легенд і сучасних містерій війни — маємо в розділі «Опій».

Тверду містерійну ноту взято вже у першому вірші. Це мов оповідь бійця не то якоїсь антитерористичної операції, не то якогось визвольного походу, але нашого сучасника — про те, як рухався загін («обійшли перевал, що лежав у густому диму і прострілювався одним із піхотних полків») і як увійшов у село, де його чекали трагічно мовчазні, але дивно урочисті й загадкові жінки, зосереджені навколо чогось. Що це могло бути й де? У Чечні, в Афганістані? Але бійці не нагадують моджахедів. А в Україні цього ще не могло бути. Хоч лексика до болю знана. Тим часом виходимо з неясної локальної ситуації в універсальну, біблійну.