Чорний романтик Сергій Жадан

Ще в «ранніх» поезіях Сергія Жадана ми бачили досить ризиковані (не лише теологічно, а й етично та художньо) спроби «зазирання» в уявну психотілесну істоту Ісуса Христа як персонажа своєї лірики — і водночас спроби осягнути і предметно означити його всеприсутність у житті матерії та духу Всесвіту. Тут ми бачимо дальше розгортання такого підходу. І погляд із слизького косогору новітньої історії.

Ніби ще не так давно святий Антоній — у Сергія Жадана — виходив на берег і натхненно проповідував перед здивованою, але чемною громадкою риб. Ось він «розповідає рибам про те, що всіх нас об'єднує: про чорний папір повітря, на якому вже все написано, про страх, який ми долаємо, про сни, що стають об'ємними, наповнюючись нашим диханням… Стоїть і говорить рибам, не маючи ні втоми, ні голоду, про ненадійність тонких плавників, якими вони тут рухають. І риби слухають його, вистромивши з води свої голови. Задихаються, але слухають».

Так було ще недавно. Тепер не до проникливих медитацій на виснаження. Подиву гідний технологічний прогрес і соціальна динаміка сучасного світу вимагають інших пророків та інших аргументів. Новітніми пророками виявляються такі собі приємні «веселі чоловіки», і мова йде «про їхні запилені ранці з бомбами та інструментами, про захоплені ними офіси та боротьбу з конкурентами».

Їх побачимо і в розділі «Апостоли», де зустрінемо не біблійного, а вже «нашого» Йону — Йону Якіра, «вічного студента Харківського технологічного», якому приснився (припущення Жадана?) пророк Єзекіїль, котрий наказав іти обороняти «Єрусалим революції» — Одесу — від британських лінкорів, мобілізувавши для цього приблудних китайців. «І прокинувшись, Йона справді сформував батальйон китайських інтернаціоналістів, рушивши в свій крестовий похід з льюїсом на плечі та попелом Господнім у серці».