Чорний романтик Сергій Жадан

Давно хотілося написати про Сергія Жадана. Але зупиняло те, що він надто, як тепер шанобливо мовиться, «розкручений» зусиллями преси, своїх фанатів і літультрас, та й сам неабиякий майстер авторозкруток. Тоді як немало є, може, не таких яскравих і гучних, проте талановитих письменників, про яких або не дуже згадують, або й зовсім ні гу-гу. Пиши про них! А Жаданові це вже непотрібне, як непотрібне воно й тим його шанувальникам, що ловлять кожне його слово, — та й в антології української поезії (напевне й світової) йому місце вже гарантоване. «Він визнаний в усьому цивілізованому світі», як сказали б на українському радіо. При чому тут ти?

І все-таки — про Жадана (також і про Жадана). Це потрібне не йому, і не його фанатам, і не майбутній історії літератури, і не проблематичному цивілізованому світові, — а мені самому, аби спробувати осягнути для себе, людини радше з Дев'ятнадцятого століття, унікальний феномен недавнього луганського «чувака» (уникаю виразніших самоозначень, яких не бракує в його спогадальних текстах), що дав незаперечно природний поетичний голос багатьом зі свого не дуже благовісного покоління, та й не тільки з нього. Як саме виходив він за межі свого первинного тусівкового електорату, як ця його електоральна залежність зрештою посунулася перед широтою покликання, перед багатоканальністю, багатоекранністю поетичного бачення, в якому миготлива гонитва кадрів створює картину, незмірно об'ємнішу й самовладнішу за дикторський текст, і мовить пронизливо про нашу добу.

«Добре, — не дає спокою внутрішній голос, — пишеш для себе, ну й пиши. Начитай собі сам уголос на сон грядущий і заспокійся». Але ж другий, не менш внутрішній голос, підступно нашіптує: «А може, ще хтось так само стоїть перед світом Жадана — коли не з Дев'ятнадцятого, то й не зовсім із Двадцять першого століття, і йому мої враження та сумніви будуть не зовсім зайві?»

Отак і заманюєш сам себе в чергову пастку й мороку… Але знов — застережливий голос, уже здалеку: «Поэты Жадан и Андрухович у себя на родине реальные медиазвёзды» (Елена Фанайлова. «Маленькая страна, или Поэт и нация». «Open Space», 4.06.2009: ще коли!!!). А як воно — простій пострадянській людині говорити про медіазірок? Свят-свят! Та, зрештою, спасенна думка: зірки зірками, а Сергій Жадан одначе ж ніби й не дуже зіркується, поводиться — здається — як вільна нашопланетна людина і пише як хоче. То, може, й собі почутися вільною людиною і писати як пишеться?