Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Якщо ви ще не зрозуміли, що я невинна, то мені вашого пробачення не треба! — вголос сказала гордівниця.
— Схаменися, гординя не доведе тебе до добра, — похитала головою Королева Дріад.
— Нехорош-ш-ше! Нехорош-ш-ше! — прошелестіли її піддані.
— Можливо, гординя й не доведе мене до добра, зате ви до мене занадто добренькі, — насмішливо промовила Злата. — А ще кажуть, зустріч з дріадами обіцяє удачу. Якщо б я була феєю, я б усім дарувала щастя, а не звинувачувала б даремно в неіснуючих гріхах.
На мить над галявиною запанувало мовчання, а потім Королева Дріад урочисто промовила:
— Нехай буде по-твоєму, гордівнице! Віднині ти будеш усім дарувати щастя.
Розділ 24
Шарманщик
Велетенські дерева стояли мовчазні й неживі. Місцями брудними клаптями лежав спресований сніг. Від вихолодженої за зиму землі тягло холодом. Змерзла Злата бігла стежиною, сподіваючись швидше залишити це зачароване місце. Їй набридло поневірятися серед гномів, фей та чаклунів. Вона всією душею бажала повернутися до людей. Ну й що з того, що вона мала на зріст і дорослій людині лише до пояса? Хіба мало в світі невисоких людей!
Раптом Злата почула дивний звук. Дівчина нащулила вуха. Зовсім недалеко від неї хтось гарчав. Якщо в лісі водяться хижі звірі, їй не минути біди. Злата озирнулась у пошуках хоч якоїсь схованки. З монотонною розміреністю рик повторювався знову й знову. Злата вся обернулася на слух. Ні, розлючений звір так не гарчить. Хто б це міг бути? Підганяєма цікавістю, маленька красуня обережно пішла на звук. Невдовзі в просвіті між деревами вона побачила величезний розписаний ящик з блискучою ручкою.
«Та це ж величезна шарманка!» — сяйнула думка.
Поряд з величезною шарманкою, закутавшись у вицвілу вовняну ковдру, хропів велетень. Біля нього тліло вугілля згаслого багаття. Велетень заворушився і, прицмокуючи губами, повернувся на інший бік. Сучкувата гілляка, що лежала поряд, боляче вп’ялася йому під ребра. Не встигла Злата заховатися, як велетень прокинувся, розплющив заспані очі й побачив крихітну золотоволосу лялечку. Сон з нього як вітром звіяло.
— Цур мене! — підхоплюючись, перехрестився він.
Ні жива ні мертва від страху, Злата кинулася навтьоки, але спіткнувшись об корінь дерева, простяглася на землі. Щойно вона підвелася, як кострубата гілка чіпко вхопила її за спідницю.
Трохи прийшовши до тями від здивування й забобонного страху, шарманщик з цікавістю спостерігав за марними спробами малої втекти. Ліс не відпускав Злати, ніби навмисне приготував для неї цю зустріч. Зрозумівши, що втекти не вдасться, Злата підняла своє прекрасне личко й з викликом подивилася просто в очі велетню:
— Я у вашій владі, пане велетень.
— Велетень? — засміявся незнайомець. — Взагалі-то люди звуть мене Осип Замірок, але для такої крихітки, як ти, я, виходить, велетень.
— Отже, ви — людина?! — сльози бризнули з синіх очей золотоволоски. Вона й уявити не могла, наскільки зменшилась!
Бідолашна сягала незнайомцю колін.
— Звичайно людина. А ти, значить, фея? Бач, брат, яка дурниця інколи насниться, коли підігрієш себе винними парами! — усміхнувся шарманщик.
— Якби ж це був сон! — сумно зітхнула Злата.
Осип ущипнув себе за носа і, переконавшися, що не спить, весело хлопнув себе по стегнам.
— А це й справді не сон! Отже, мені пощастило зустріти фею наяву? То ж, як і належить, виконуй мої бажання. Для початку мені б пляшечку вина, щоб зігрітися, — загнув він палець на руці.
— Я не фея. Я проста дівчина, — похитала головою Злата.
Шарманщик затрусився від реготу:
— Подивись-но, проста дівчина! Мене не обдуриш! Де це ти бачила таких дівчат?
— На жаль! Наді мною висить тягар чарів. Я не можу вирости більшою, — сказала Злата, приховавши при цьому, що вона, навпаки, день у день стає все меншою.
— Отже, ти — не фея, — розчаровано протягнув Осип. — Шкода, пляшечка винця мені б зараз не завадила. Та ти й сама, я бачу, тремтиш від холоду. Одяг твій не по погоді. Ходи-но, погрійся.
Шарманщик витяг край ковдри. Злата із вдячністю закуталася в неї. Тим часом Осип міркував:
— Я думаю, ти мені зустрілася неспроста. Мабуть, там, на небесах, — він багатозначно ткнув пальцем угору, — за мною якась добра справа записана, ось мені тебе й послали. Уяви, третього дня у мене мавпа здохла. Ми з нею по ярмарках ходили. Я на шарманці грав, а вона щасливі білетики для вельмишановної публіки витягала. Вже як я за нею сумував. Сама розумієш, без мавпи які заробітки? І ось — маєш тобі. Почули, видно, мене у небесній канцелярії і замість здохлої мавпи тебе послали.