Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Наприклад, за короткий час перебування керівних інституцій УНР у Рівному в апараті МВС налічувалося 172 урядовці, не рахуючи тих, хто з тих чи інших обставин та міркувань перебував в інших містах та місцях. 12 департаментів з відповідною кількістю урядовців у своєму складі налічувало фактично непрацююче Міністерство фінансів[480].

Керманичі «держави» уже швидко зрозуміли й недолугість інших, похапцем ухвалених засадничих «конституційних» принципів.

Норми змінювали тишком-нишком. Уже 13 лютого Директорія затвердила тимчасовий закон «Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці», що мав на меті врегулювати відносини між нею та урядом. «Появу цього закону, — читаємо в спеціальному дослідженні, — можна оцінити як позитивний факт, проте він спрямовувався проти наслідків, а не самої причини, яка крилася в цілковитій невизначеності правового статусу як Директорії, так і уряду, не кажучи вже про те, що деякі положення закону лише породжували нові суперечності». Так, наприклад, закон передбачав, що в «надзвичайних» випадках закони могли видаватися без попередньої ухвали уряду. Але, оскільки у воєнний час усі обставини «надзвичайні», то, зрозуміло, що всі «законотворчі повноваження уряду фактично зводилися нанівець. До того ж нічим не обмежувалися можливості членів Директорії втручатися в повсякденну діяльність Ради Народних Міністрів та окремих міністерств»[481].

Довше — але теж мало — прожив в «основному законі» й «трудовий принцип». Під тиском вихованих в іншій правовій та політичній традиції лідерів ЗУНР, які послідовно й аргументовано виступали проти «радянського» принципу (державного будівництва. — Д. Я.) в будь-яких його проявах і прагнули до європейської моделі», Рада Народних Міністрів 12 серпня ухвалила Декларацію, яка остаточно визначила стратегічний напрям державотворення — відмову від «трудового» принципу і перехід на рейки європейської моделі. Практично це означало проголошення необхідності розробки законів «про вибори в Парламент з правом Установчих Зборів» та створення органів місцевого самоврядування на основі «всенароднього, безпосереднього, таємного, рівного пропорційного виборчого права»[482].