Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Частина VII
Захiдно-Українська Народна Республіка.
Cучасний стан розуміння проблеми
Якщо назвати речі своїми іменами, то практично весь обсяг сучасних знань про спроби створення національної української держави на території Східної Галичини та Буковини, або, якщо зовсім точно, на території східної частини Королівства Галичини і Лодомерії та на території герцогства Буковина Австро-Угорської імперії — це ідеологеми, сформовані фундаторами цього державного утворення на еміграції. Ці ідеологеми давно перетворилися на стійкі стереотипи, які впродовж останніх 100 років перекочовують з одного видання в інше, збагачуючись, у кращому випадку, третьорядними деталями. Сьогодні основна з цих ідеологем, яка на рівні масової свідомості вже давно перетворилася на аксіоматичне судження, звучить так: «ЗУНР — національна демократична держава українського народу на його західних землях, яка виникла у 1918 р. як закономірний результат розвитку національно-визвольного руху доби Української революції 1917—1920 рр.»[484].
Причини такого стану справ лежать на поверхні. Вони такі.
Перша. Архів Західно-Української Народної Республіки залишається недоступним в цілому для дослідників. Попри безсумнівне юридичне зобов’язання хранителя цього архіву, Української греко-католицької церкви, він до сьогодні не переданий державі Україна. За відсутності документів годі говорити про всебічне, об’єктивне та неупереджене наукове дослідження.
Причина друга. Автори абсолютної більшості українських писань на цю тему принципово не помічають аргументів — чи то минулих, чи то сучасних — польської сторони, яку галичани-українці свідомо зробили стороною конфлікту, принципово ігноруючи права та інтереси польської громади.
Причина третя. Подобається це кому чи ні, але факт залишається фактом: для української людності Східної Галичини ідея національної і несоціалістичної держави була і залишається сакральною. За цю ідею віддали життя десятки, якщо не сотні тисяч галицьких українців — точної цифри, очевидно, ми не дізнаємося ніколи.
І всі ці нечувані жертви були марними хоча б тому, що українську державу в тому вигляді, в якому вона існує нині, створили, проголосили, конституювали їхні найзапекліші вороги — комуністи. І тут виникає декілька простих, ясних, як Божий день, питань: а чи потрібні були ці жертви взагалі? Чи були інші варіанти політичної поведінки у тих, хто наважився на проголошення української держави на «західноукраїнських», як їх тепер називають, землях у 1918 р.?
Сама постановка таких питань за сучасних українських реалій видається якщо не блюзнірською та/або чудернацькою, то, як мінімум, глибоко антинаціональною та/або антидержавницькою.
Ще б пак: адже в цьому випадку треба визнати те, що встановили десятки сучасних суспільствознавців. Установили, довели, обґрунтували: ніякого українського народу станом на 1917 р. у природі не існувало. Отже, за визначенням, не могло існувати ніяких національно-визвольних змагань цього народу. Крім того, держава — це насамперед правовий, а не національний або ще якийсь інститут, основною функцією якого має бути забезпечення сталого продуктивного розвитку людських спільнот, які її утворюють.
Виходячи з цього, процитоване вище аксіоматичне судження «ЗУНР — національна демократична держава українського народу на його західних землях, яка виникла у 1918 р. як закономірний результат розвитку національно-визвольного руху доби Української революції 1917—1920 рр.» є абсурдним, ідеологічно, а не науково вмотивованим судженням.
Такий висновок випливає навіть із самого щойно цитованого дослідження. Так, виникнення ЗУНР розглядається поза контекстом державницького розпаду Австро-Угорщини! Візьмемо до уваги: процес розпочали чехи, які 28 жовтня проголосили Чехословаччину, а вже 29-го виникло Королівство Сербів, Хорватів та Словенців, 31-го розпочалося збройне повстання у Будапешті, 11 листопада оголошено про відновлення незалежності Польщі, наступного дня державну незалежність проголосила Карпатська Русь, і саме цього дня останній імператор Австро-Угорщини Карл зрікся престолу. Це означало кінець Дунайської монархії. Очевидно, що проголошення 1 листопада ЗУНР було насамперед одним з елементів розпаду Габсбурзької імперії, а не «результатом розвитку національно-визвольного руху доби Української революції 1917—1920 рр.» на теренах Австро-Угорської держави.