Після війни. Історія Європи від 1945 року

Але, дозволивши повну свободу слова, комуністична верхівка тепер змушена була всіляко дотримуватись логіки своїх дій. Навіщо чекати десять років, щоб провести вільні та відкриті вибори? Навіщо зберігати офіційний контроль над ЗМІ й тримати їх у державній власності тепер, коли цензуру скасовано? 27 червня Literárny Listy й інші чеські видання опублікували маніфест Людвіка Вацуліка «Дві тисячі слів», адресований до «робітників, селян, урядовців, митців, науковців, дослідників і техніків». Він закликав до відновлення політичних партій, утворення громадських комітетів, які б захищали та просували реформи, а також містив інші пропозиції щодо ініціатив, які б привели до змін поза межами партійного контролю. Вацулік попереджав: перемоги в бою ще не здобуто, партійні реакціонери боротимуться за те, щоб зберегти свої привілеї, і навіть подейкували, «що в наш розвиток утрутяться зовнішні сили». Народ мав надати підтримку реформаторам серед самих комуністів, натиснувши на них, щоб вони діяли ще швидше.

Дубчек відкинув маніфест Вацуліка та його твердження, що комуністи мають відмовитися від монополії на владу. Як переконаний комуніст він не збирався схвалювати таку фундаментальну якісну зміну («буржуазний плюралізм») та й у будь-якому разі не бачив у цьому жодної потреби. Для Дубчека партія була єдиним можливим інструментом радикальних змін, якщо йшлося про збереження ключових атрибутів соціалістичної системи. Що більшою була популярність партії, то більше змін вона могла б безпечно впровадити. Але маніфест Вацуліка чітко пояснював, що популярність й авторитет партії дедалі більше залежатимуть від її готовності здійснювати зміни, які зрештою й усунуть її від влади. Лінія розлому між комуністичною державою та відкритим суспільством стала повністю очевидною.

А це, зі свого боку, влітку 1968 року сфокусувало увагу держави на третій омані, найнебезпечнішій з усіх, — переконанні Дубчека, що він може стримати Москву, що йому вдасться запевнити радянських товаришів, що подій у Чехословаччині не варто боятися, а від нового сплеску популярності Компартії Чехословаччини та оновленої віри в омолоджений соціалістичний проєкт, навпаки, самі лише переваги. Якщо Дубчек припустився цієї згубної помилки, то насамперед тому, що чеські реформатори зробили кардинально неправильні висновки з 1956 року. На їхню думку, помилка Імре Надя полягала в тому, що він відійшов від Варшавського договору та проголосив нейтралітет Угорщини. Допоки Чехословаччина залишатиметься членом Варшавського договору та безсумнівним союзником Москви, Леонід Брежнєв та його оточення точно дадуть їм спокій.