Після війни. Історія Європи від 1945 року

Якщо наміри Дубчека збоку виглядали незрозуміло, то це, напевно, тому, що він сам сильно сумнівався в тому, як діяти. Спочатку така неоднозначність працювала на його користь, оскільки різні групи змагалися за його підтримку та пропонували допомогу. Публічні мітинги, які відбулися впродовж тижнів після його обрання, вимагали покласти край цензурі, дозволити більшу свободу преси та провести справжнє розслідування чисток 1950-х і причетності старої гвардії з оточення Новотни (який залишався на посаді президента навіть після того, як був усунений від партійного керівництва). На хвилі народного піднесення Дубчек підтримав заклик до послаблення цензури й розпочав чистку прихильників Новотни в партії та чеській армії.

22 березня Новотни неохоче подав у відставку, а через тиждень його посаду обійняв генерал Людвік Свобода. Ще через п’ять днів Центральний Комітет ухвалив «Програму дій», яка закликала до рівного статусу та автономії для Словаччини, реабілітації жертв минулого і «демократизації» політичної та економічної систем. Відтепер партія офіційно підтримувала те, що в програмі називали «унікальним експериментом демократичного комунізму» — «соціалізм із людським обличчям», як він став відомий у народі. Через певний проміжок часу (у документі йшлося про десятирічний перехідний період) Комуністична партія Чехословаччини збиралася дозволити появу інших партій, з якими б вона змагалася на справжніх виборах. Ці ідеї було складно назвати оригінальними, але, публічно проголошені офіційними представниками керівної Комуністичної партії, вони викликали політичний землетрус. Почалася Празька весна.

Події весни й літа 1968 року в Чехословаччині ґрунтувалися на трьох помилкових судженнях того часу. Першою оманою, яка набула популярності в країні після приходу Дубчека до влади й особливо після публікації «Програми дій», було те, що обговорювані свободи та реформи могли бути втілені в межах «соціалістичного» (тобто комуністичного) проєкту. Із перспективи сьогодення було б помилкою припускати, що студенти, письменники й партійні реформатори 1968 року «справді» намагалися замінити комунізм на ліберальний капіталізм або що їхня підтримка «соціалізму з людським обличчям» була лишень декларативною хитрістю чи звичкою. Навпаки, ідея існування «третього шляху», демократичного соціалізму, сумісного з вільними інститутами та повагою до індивідуальних свобод і колективних цілей, заволоділа уявою чеських студентів не менше, ніж угорських економістів.