Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Наслідки комуністичної соціальної революції позначилися на Чехословаччині більше, ніж на інших країнах, — значною мірою тому, що, як ми пам’ятаємо, на відміну від решти держав, які опинилися під радянською владою, це була справді розвинена буржуазна країна. Головними жертвами сталінського терору в Чехословаччині були інтелектуали, зазвичай із середнього класу та здебільшого євреї. Інші прошарки чехословацького суспільства постраждали не так сильно. Соціальні ліфти для робітничого класу — або, точніше, соціальні спуски для всіх інших — були характерною рисою 1950-х років на чеських і словацьких теренах. Відсоток дітей із робітничого класу в закладах загальної вищої освіти в Чехословаччині зріс від 10% у 1938 році до 31% — у 1956-му, а в 1963-му становив майже 40%. Розподіл доходів у Чехословаччині на початку 1960-х років був найбільш егалітарним з усіх країн радянської Європи.
Отож комуністична верхівка справді наблизила Чехословаччину до «повного соціалізму», як це проголошувала нова Конституція 1960 року. Утім за це досягнення довелося заплатити таким занепадом, який навіть за радянськими мірками був неприйнятним. Тож партійна влада на ХІІ з’їзді Партії в грудні 1962 року була змушена ухвалити рішення «узгодити державну економіку» з підвищеним рівнем соціалістичного розвитку країни — іншими словами, змиритися з неминучим і дозволити певний мінімум несоціалістичних реформ, щоб вдихнути життя в застійну економіку. Однак зміни, запропоновані Отою Шиком й іншими партійними комуністами-реформаторами — як-от прив’язати премії для робітників до частки прибутків виробництва, а не до виконання офіційних планів чи норм, — не подобалися партійним радикалам; їх остаточно схвалили лише на ХІІІ з’їзді через чотири роки.
Але тоді, як керівництво і боялося, поєднання публічних реабілітацій, обережне визнання помилок Сталіна й перспектива бодай незначних економічних реформ уможливили набагато серйознішу критику мертвої хватки, якою партія тримала громадське життя. Можливо, економічним реформам, розпочатим у 1963 році, раділи й не всі звичайні робітники; але серед письменників, учителів, режисерів і філософів перспектива послаблення сталінських кайданів здійняла бурю реакцій, надій та очікувань.
Отже, конференцію письменників у Лібліце в 1963 році присвятили Францу Кафці. Дотепер ця тема була табу: почасти тому, що Кафка був празьким євреєм, який писав німецькою, а відповідно нагадуванням про втрачену історію Богемії; але здебільшого через бентежно проникливе передчуття логіки тоталітаризму в багатьох його текстах. Тож дозвіл обговорювати Кафку виявився провісником набагато ширшої лібералізації публічного дискурсу: від обговорення заборонених письменників до згадок про вбитих лідерів був один крок. У квітні 1963 року Лацо Новомеський, реабілітований словацький письменник, на Конгресі словацьких письменників з неприхованим захопленням згадав свого «товариша і друга» Клементіса, жертву процесу Сланського. Бажання говорити — говорити про минуле — тепер виходило на передній план, хоча все ще доводилося добирати обережні формулювання в дусі «ревізіонізму»: коли молодий романіст Мілан Кундера опублікував статтю в празькому культурному часописі Literární Noviny в червні 1963 року, його обережна критика обмежувалась сталінськими «відхиленнями» в чеській літературі та потребою сказати про це правду.
Порівняно ліберальна атмосфера тих років стала запізнілим чеським відлунням хрущовської відлиги. Незважаючи на те, що після брежнєвського перевороту настрій у Москві змінився, мистецьке відродження в Чехословаччині не припинялося, а на заваді йому стояли лише нерегулярна цензура й тиск. Для іноземців про нього найочевидніше свідчила навала нових фільмів, у яких обережно порушувалися теми, які ще кілька років тому були заборонені: стрічка «Потяги під пильним наглядом» (1966) режисера Іржі Менцеля м’яко розвіювала фундаментальний комуністичний міф про антинацистський опір у часи Другої світової війни. Сценарій цього фільму був написаний у співавторстві з Йозефом Шкворецьким (автором «Боягузів» — роману на аналогічну, боязко окреслену тему, завдяки якому кількома роками раніше він заробив собі репутацію). Але драматурги, поети і романісти — чимало з яких, зокрема й Кундера, у ті роки працювали сценаристами — відігравали навіть важливішу роль.