Після війни. Історія Європи від 1945 року

Комуністи-євреї, яких і досі було багато, особливо в Польщі, — дехто з них обіймав партійні посади, деякі викладали в університетах або мали іншу роботу, що потребувала високої кваліфікації, — здебільшого байдуже ставилися до власного єврейського походження. Дехто з них наївно припускав, що їхню байдужість поділяють й інші поляки. Але вони були непереборною мішенню для кожного, хто хотів дістатися до влади всередині Партії та заробити собі славу на порожній демагогії[322]. Бракувало тільки нагоди, яка й трапилася після Шестиденної війни між Ізраїлем та його арабськими сусідами в червні 1967 року. Радянська підтримка арабської сторони дозволила відкрито виступити проти Ізраїлю, сіонізму та євреїв.

Отож у промові 19 червня 1967 року Гомулка, засудивши тих, хто підтримав Ізраїль у нещодавньому конфлікті, безсоромно урівняв своїх опонентів-євреїв та Єврейську державу: «Я хочу заявити, що ми не збираємося стояти на заваді в польських громадян єврейської національності, якщо вони хочуть повернутися (саме так) до Ізраїлю. Наша позиція полягає в тому, що кожен польський громадянин може мати лише одну крану — Польську Народну Республіку… Нехай усі, хто відчуває, що ці слова стосуються їх, незалежно від їхньої національності, зроблять відповідні висновки. Нам у нашій країні не потрібна п’ята колона». Означення євреїв як п’ятої колони Польщі транслювалося по радіо й на телебаченні, його почули мільйони поляків. Що це означало, ні в кого не викликало сумнівів.

Чи то Гомулка висловлював власні погляді; шукав цапів-відбувайл за політичні помилки минулого десятиліття; чи просто діяв на випередження спроб Мочара його посунути та вирішив перехитрувати своїх опонентів-сталіністів, так і залишилося таємницею. Але наслідки його рішення були надзвичайними. Польська влада вивільнила хвилю антисемітських упереджень: по всій Польщі, а особливо в партії та закладах освіти й науки. Партійні апаратники ширили чутки про те, що економічні нестачі й інші проблеми — справа рук комуністів-євреїв. Між «хорошими» комуністами, які дбали про польські національні інтереси, й іншими (тобто євреями), які насправді були віддані іншим цілям, було відкрито окреслено відмінність.

У 1968 році батьків та інших родичів заарештованих або виключених єврейських студентів звільнили з офіційних і наукових посад. Прокурори звертали особливу увагу на імена та походження студентів і професорів, які поставали перед судом; цей підхід був відомий з часу процесу Сланського й решти процесів 1950-х років, але в комуністичній Польщі таке відбувалося вперше. На піку антисемітської істерії газети визначали євреїв за критеріями, взятими безпосередньо з Нюрнберзьких законів, що, мабуть, не дивно, враховуючи наявність колишніх польських фашистів серед сталіністського крила керівної партії.