Неболови

Не оминали Івана увагою і дівчата. Бувало, ідуть із поля додому повз тракторну бригаду, хтось із них обов’язково та й зачепить молодого тракториста. Особ­ливо старалася Маланка — поцілить у хлопця гострим дотепним словом, обпече поглядом карих очей і йде собі, посміюючись, доки той стоїть мовчки, червоний, мов буряк. У її присутності Іван німів, наче викинута на берег риба, лише час від часу розтуляв рота, пориваючись щось сказати, але так і не спромагався видушити із себе бодай слово.

Скоро селом прокотилася дивна чутка: Іван залицяється до Маланки. Нібито бачили, як він увечері прово­джав її додому і вони туркотіли, мов голуб із горлицею. Знехтувані дівчиною парубки списували все на темряву та поганий зір свідків цієї події, бо ніяк не могли повірити, що гордячка, яка роздала стільки гарбузів, могла до когось прикипіти серцем. Коли Іван заслав до Маланки сватів, багато хто потай почав гострити зуби на щасливого конкурента. Молоді ж, отримавши батьківське благословення старого Івчука, з весіллям зволікати не стали — призначили на вересень, одразу по жнивах.

У самісінький розпал жнив просто на пшеничному полі несподівано зняли з посади голову колгоспу — старого Петра Митровича. Казали люди, ніби за те, що почав жнивувати пізніше за інших, чекаючи, поки зерно визріє. Одразу ж прислали нового — затятого комуніста років сорока. Звали його Федір Пугачов. Сам він був нетутешнім, говорив російською, безперервно курив ядучі самокрутки та помітно кульгав на праву ногу. Колючі сірі очі рентгенівськими променями пронизували колгоспників, обмацували кожен сантиметр їхніх тіл, щоб ніхто з них (не дай Бог!) не сипнув у кишеню жменю колективного зерна чи не приніс додому у фартусі кілька солодких буряків. Однак ніхто й не намагався цього робити — занадто болючою та живою була ще пам’ять про «три колоски», які викосили чверть села. Люди Федора боялися та позаочі називали Лихим. Він же лише задоволено посміювався у вуса: «Бояцця, сволочі, совєтскай власті, відать, єсть за німі грєшкі, єсть».

Лихий Федір мав одну земну слабкість — був ласим до жінок. Сам холостякував, жив одинаком у хаті, яка колись належала переселеним куркулям Рибкам, а тепер була колгоспною. Не одну дівчину перестрів він на полі чи на фермі, що та тікала від нього в сльозах, проте жодна не скаржилася. Та й кому? У нагрудній кишені піджака лежала Федорова «совєтская власть» — червоний партквиток у потертій обгортці, підкріплений репутацією героя громадянської війни. Отак кілька разів намагався він перейняти і Маланку, але та обертала все на жарти і, мов вугор, вислизала з його рук. Урешті терпіння голови луснуло. Не витримав, схопив біля колгоспного хліву під байдужими поглядами корів, видихнув в обличчя смердючий дим, притиснув до себе та вп’явся вологими губами в губи. Спалахнула гордячка. Вирвалася — і щосили вліпила ляпаса. Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного: розпашіла Маланка зі скуйовдженою косою та здивований голова із само­круткою, що досі диміла в його руці. На поголеній до синьоти щоці Лихого виднілася пляма від удару п’ятірні, вени на скронях набубнявіли від гніву. Усе обличчя Федора стало багровим. Пальцями він загасив ледь помітний вогник цигарки.