Неболови

— Стій тут, — наказує Толя Аньці, а сам роззувається і босоніж чвакає болотом.

Попереду, у затопленому лісі із сухими кістяками дерев, щось біліє. У Толі холоне під серцем. «Догрався, придурок!» — шепоче сам до себе. Підібратися ближче не дає смердюча твань. Вона засмоктує ноги, тримає їх наче лещатами. Із зусиллям вибирається на сухе. Звідси видно тітчину Зойчину корову Мишку. Загрузла так, що вже й пуза не видно. Толя біжить назад, не відчуваючи, як у ступні заганяються стирчаки сухого торішнього бур’яну, наступає на колюче будякове листя. Ноги, по коліно в бруді, рухаються швидше за думки.

— Анько! Біжи додому, скажи мамі Наді, що тітчина Зойчина корова втопилася! — кричить він.

Сестра заклякає, потім зривається з місця і дереться нагору, перечіпляючись у високій траві. Толя знову кидається до корови, навіщось хапає товсту суху дровиняку, шубовстає з нею в болото і простягує вперед, наче корова може її вхопити. Та лише болісно мукає і дивиться на нього вологими карими очима. Від безсилля Толя плаче, розмазуючи сльози по обличчю разом із брудом.

— Потерпи, потерпи… — заспокоює Мишку. Час тягнеться жувальною гумкою.

Із сусіднього пагорба котяться три постаті: дві великі попереду й одна маленька відстає. Толя мчить їм назустріч, хапаючи ротом повітря разом із мошкарою. Мама Надя у хвартусі, з притрушеним борошном волоссям, до рук присохло тісто. Тітка Зойка, червона, як мартенівська піч, з розгону дає Толі запотиличника.

— Ах ти ж гаденя інтернатське! Горілку, мабуть, у кущах пив замість того, щоб корів пасти? Весь у мамку свою, алкоголічку, яка вже десь здохла під тином!

Мама Надя шарпає її за руку. Обличчя — біліше за борошняний пил.

— Це мій син! І я його мати! Я!

Тітка Зойка замовкає, давиться несказаним словом.

— Корова де? — кричить мама Надя їй в обличчя.

Біжать усі разом туди, де серед мертвих дерев видніє Мишка. Та бачить людей, подає голос, скаржиться їм на свою халепу.

— Слава Богу, жива, — видихає мама Надя і втирає спітніле чоло борошняною рукою. — А з тобою розмова буде ввечері! Готуйся! — Толі перепадає другий запотиличник.

— Мамо… — хлипає він, як маленький.

…Мишку з болота трактором витягнув дядько Сергій. Толі довелося аж до півночі відмивати її від бруду, доки тітка Зойка охала поряд і скаржилася, що в корови тепер «стрес», від якого може пропасти молоко. Мишка ж лише мовчки ремиґала траву і скоса поглядала на Толю. Тепер, у світлі електричної лампочки, її очі здавалися темно-­фіолетовими, як небо після заходу сонця.