Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Кульмінація тієї ночі, незрозуміла і стрімка, настала, щойно я дістався до останньої печери на нашому шляху. Підхоплений хором диких пронизливих голосів, темряву просто переді мною прорізав останній крик мексиканця, почувши який, можна легко розпрощатися з життям. Тієї миті здавалося, що всі приховані жахи і вся земна нечисть злилися в єдиному звучанні на погибель роду людського. Одночасно з цим згасло світло від мого персня, і у проваллі за кілька метрів переді мною я побачив спалах зірниці. Я наблизився до безодні, що зяяла уже червоногарячим сяйвом і яка, вочевидь, поглинула бідолашного Ромеро. Нахилившись, я зазирнув за край бездонної прірви, пандемоніуму палахкотливого вогню і страхітних звуків. Спершу я не бачив нічого, окрім кипучого розмитого сяйва, але потім з хаосу почали проступати спершу безмежно віддалені обриси, і я вгледів — чи був це Хуан Ромеро? — але Боже! Я не наважуюсь повідати вам, що побачив!.. Самі небесні сили, прийшовши мені на поміч, зіштовхнули видива і звуки в такому стовпотворінні, яке можна спостерегти, хіба що коли зіштовхуються два всесвіти. Хаос відринув, і я спізнав чари забуття.

Враховуючи всі виняткові обставини, не знаю навіть, як і продовжити, але я постараюся зробити це якнайкраще, не намагаючись, однак, розділити реальність і вигадку. Коли я прийшов до тями, то був уже в безпеці, на своєму лежаку, і крізь вікно зазирала червона зірниця світанку. Неподалік від мене на столі лежав мертвий Хуан Ромеро, довкола скупчилися чоловіки, серед яких був і табірний лікар. Вони обговорювали дивну смерть мексиканця, який помер уві сні; смерть, здавалося, якимось чином пов’язану із жахливим ударом блискавки, який струснув усю гору. Не було жодної очевидної і безпосередньої причини смерті, а розтин не виявив нічого, що б завадило Хуану Ромеро і далі жити. З уривків розмови я зрозумів, що не було сумнівів у тому, що ні я, ні Ромеро тієї ночі не покидали барака, що жоден із нас не прокинувся під час жахливої бурі, яка пролетіла над Кактусовими горами. Та буря, сказав чоловік, який ризикнув спуститися у шахту, спричинила обвал ґрунту, що цілковито запечатав глибоку безодню, через яку днем раніше здійнялася така тривога. Коли я запитав сторожа, які звуки йому чулися перед ударами грому, він пригадав завивання койота, пса і гірського вітру — нічого більше. І я не сумніваюся у правдивості його слів.