Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Улітку і восени 1894 року я мешкав на нудних схилах Кактусових гір, влаштувавшись різноробом на знамениту шахту Нортон Майн, відкриття якої літнім професором за кілька років до того перетворило довколишні землі з практично безлюдної пустки на кипучий казан брудного життя. Золотоносна печера, що лежала під гірським озером, збагатила свого поважного відкривача понад найсміливіші сподівання, а шахтні тунелі почав активно прокладати підрядник корпорації, якій цю печеру, зрештою, продали. Були відкриті нові печери, і врожай жовтого металу справді був пристойний, тож у численних тунелях і скельних кавернах день і ніч трудилася велика різношерста армія шахтарів. Начальник шахти, містер Артур, часто вів бесіди про спорадичність певних геологічних утворень, розважаючи про можливу довжину ланцюга печер і оцінюючи майбутнє величезних шахтових підприємств. На його думку, золотоносні печери утворилися внаслідок дії води, тож він вірив, що стоїть на порозі відкриття нових покладів.

Хуан Ромеро з’явився на Нортон Майн невдовзі після мого приїзду. Він був одним із величезної орди напівдиких мексиканців, які прийшли на шахти із сусідньої країни, та однак він виділявся своєю зовнішністю. Він виглядав, як типовий червоношкірий індіанець, але мав світліший колір шкіри і шляхетні риси обличчя, чим вигідно відрізнявся від пересічних латиносів цієї місцевості. Цікаво, що хоч він і був настільки несхожим на усіх цих іспанізованих і корінних індіанців, Ромеро не справляв враження людини з бодай домішкою крові білої людини. Коли мовчазний робітник прокидався рано-вранці і захоплено спостерігав за сонцем, яке виповзало з-за гір на сході, здіймаючи руки йому навстріч, ніби виконуючи якийсь ритуал, значення якого він і сам до пуття не розумів, — на думку спадав не образ кастильського конкістадора чи американського піонера, ні, тоді він був схожий на давнього гордого ацтека. Але, окрім обличчя, ніщо в Ромеро не свідчило про його шляхетність. Неосвічений і брудний, він був своїм серед інших смаглявих мексиканців, до того ж мав (про це мені оповіли пізніше) одне з найнижчих походжень в околиці. Ще дитиною його знайшли в одній занедбаній гірській халупі — він єдиний уцілів під час епідемії, яка викосила ціле селище. Біля хижки, серед химерного згромадження каміння, лежали два скелети, обгризені дикими звірами, — ото й усе, що залишилося від його батьків. Ніхто не міг їх до ладу пригадати, тож невдовзі більшість і взагалі їх забула. Старезна халупа завалилася, а нагромадження каменів зникло під черговим обвалом, тож навіть ті рештки стерлися з пам’яті. Вихований мексиканським конокрадом, який і дав йому ім’я, Хуан мало чим відрізнявся від ровесників.