Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Транссибірський експрес вирушив із Ярославського двірця в Москві 18 липня, у п’ятницю, о десятій годині вечора, що відповідало розкладові руху, надрукованому в Путеводителе. В стіні, поруч із міні-секретером і шафкою для одягу, навпроти захованої за дзеркалом умивальниці, містився невеликий буфет. Тільки-но потяг розігнався, налилося з вітальної плящини добре охолодженого шампанского. До дна! За Бенедикта Ґерославського, ким будеться серед тих, хто не знає Бенедикта Ґерославського! За вікнами мигтіли тіні будівель передмість, потім села й дерева — потяг виїхав із московської зими, раптом шиби залляв черешневий кармін літнього сонця, сяйво після сонця, бо саме світило вже сховалося за небокраєм, але й так полум’яно заблищали в купе усі ретельно відполіровані замки, заясніли панелі й тканина оббивки. Шарпнулося лев’ячі хвости, відчиняючи вікно, й літо влилося усередину, теплий вітер напнув гаптовані завіски й оксамитові фіранки. Стоялося з головою, устромленою у струмінь того вітру, під катарактою сонячної рожевости, із напівзаплющеними очима й напіввідкритим ротом. Хвилина, дві, й більше, аж поки втратилося відчуття часу — залишилася тільки одна міра: тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК.
Не розпакувалося багажу. Малося три валізи й ручну торбу — зношений саквояж продалося у московському ломбарді, як і кожух і решту старого одягу, тобто ту невелику його частину, яку схотіли там узяти. — В тому самому ломбарді, де придбалося стильний ціпок із набалдашником зі слонової кости в формі дельфіна, перову ручку «Вотермена» (позолочений Eyedropper) і годинник, маркований Uhrenfabrik Й. Раушенбаха, з посрібленим ланцюжком, а ще перстень-печатку з Корабом на геліотропі. Звідки в арбатській заставні сиґнет із польським гербом? Але якщо він знайшовся за такого збігу обставин, то не придбати його — це все одно, що повернутися спиною до кохання з першого погляду. Ґерославські належать до гербу Любич, та яка різниця тим, хто Ґерославських не знає? Шляхтич і шляхтич, один пес, аби каблучка на пальці добре пасувала.
Засунулося валізи до сховків, вийнялося тільки піжаму, шляфрок і лазневе приладдя. (У класі люкс були великі, повністю обладнані ванні кімнати). Перш ніж добряче посутеніло, у двері постукав проводник вагона, товстун із селянським обличчям, у подібному до козачого мундирі із золотими позументами й лискучими галунами. Він вітав усіх нових пасажирів, випитуючи, чи їм чогось не треба, чи зручно їм у купе, а якби, однак, щось — до ваших послуг, до ваших послуг, Ваші Величності. Всунулося йому в жменю трирубльовку. Вдень і вночі, Ваше Благородие! Згодом він приніс дзбанок гарячого чаю; одне з головних завдань проводника полягає у тому, щоб пильнувати вогонь у вагонному самоварі. Чай придався: натрапивши в паперах на конверт безвухого пілсудчика, насвистуючи й відбиваючи ногою ритм, відкрилося його над парою. Бенедикт Ґерославський спалив би конверт, не відкриваючи, — але отой Бенедикт Ґерославський віддалявся з кожним обертом коліс експресу, тук-тук-тук-ТУК, слід забути про Бенека-сіромаху.