Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини І–ІІ
Крига. Частини І–ІІ - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини І–ІІ

Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:

Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина — молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням.
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 262
Перейти на страницу:

Замкнулося в купе. На підклеєній оксамитовою темрявою віконній шибі мерехтів портрет молодого чоловіка. Бордова домашня куртка із зеленими обшиттями, з білим плетеним шнуром із китичками, над широкими вилогами бліде обличчя, вузький ніс, чорне волосся, підтяте до середини шиї і зачесане назад від високого чола, приклеєне до черепа під блискучою помадою, накладеною московським парикмахером, чорні вуса, що спадають до підборіддя уздовж широких уст, — а коли піднялося руку до гладко виголеної щоки, зблиснув іще в відображенні масивний гербовий перстень-печатка. Дивилося з подивом.

Що за прокляття — незнайомці.

Про угорського графа, російську владу, англійські цигарки й американську тінь

— Граф Ґ’єро-Саський, дозвольте представити, пане графе: родина Блютфельд, доктор Конєшин, пан Верус, капітан Прівєженський.

Вклонилося.

— Je suis enchanté.

— Ах, яке товариство, ви, пане графе, підданий Франца Фердинанда, чи не так?

Кельнер присунув крісло. Сілося.

— Дорога пані…

— Тільки акцент щось мені не звучить, я маю на це вухо, чи не так, пане Адаме?

Муж Frau Блютфельд пробурмотів із повним ротом щось на знак згоди.

— Дозвольте вгадати, — продовжувала пані Блютфельд на одному диханні, — угорська кров по батькові й через предків із Пруссії спорідненість із польською шляхтою, правда ж? О, пане графе, прошу не робити здивованої міни, я не помиляюся у таких питаннях — минулого року в Марієнбаді за лінією уст я розпізнала графиню фон Меран, а як вона мене благала не компрометувати її інкоґніто, скажу я вам…

— Я не граф.

— Чи ж я не казала! Жіноча інтуїція! — вона гордо озиралася, так наче увесь вагон-ресторан люксу саме чудувався у німому захваті від її генеалогічної обізнаності.

— Не хвилюйтеся, — прошепотіла вона театрально, схилившись над столом — мереживна кокарда зависла над сметаною, потужний бюст, прикрашений важкою брошкою, загрожував розчавити порцеляну, — ми нікому не зрадимо вашої таємниці, пане графе. Правда? — вона обвела поглядом увесь стіл. — Правда?

Чи можна було мати найменший сумнів, що до полудня навіть молодший помічник машиніста почує про угорського графа Ґ’єро-Саського?

Підв’язалося серветку під підборіддя.

— Припустимо, — сказалося задумливо, — але тільки припустимо, що я насправді не є жодним графом, а прізвище моє таке, як записано в документах, Ґерославський, Ґе-ро-слав-ський, збіднілий шляхтюга, — ну що я можу сказати або зробити, щоб переконати пані, що вона помиляється?

— Нічого! — вигукнула вона тріумфально. — Нічого!

Поза тим, сніданок минув у більш-менш жвавій розмові на актуальні політичні теми й у легковажних товариських плітках. (У яких незмінно вирізнялася пані Блютфельд). За вікнами швидкісного експресу мигтіли березовые гаї, гаряча зелень над біло-чорними штрихами тонких стовбурів, усе розмазане в тому гоні, як на полотнах французьких імпресіоністів, кольори, світло, тіні, форми: березовий ліс у липневому сонці — образ лісу. Данилов і Буй давно залишилися позаду, потяг відпочивав там усього лише по чверті години; коли він вирушив з Буя, проводники пройшлися коридорами люксу, стукаючи в двері купе й нагадуючи пасажирам про сніданок. Думалося, чи не позолотити ручку обслузі ще кількома рублями й не попросити приносити їжу до отделения, навіть холодну. Таким чином не мусилося би контактувати з іншими пасажирами; хіба що в коридорі по дорозі в ванну й назад. Уже передчувалося оту спіраль сорому: кожен день у замкненні дедалі більше ускладнював би вихід, наростали би страхи й болісні відрази — граф Ґ’єро-Саський, згорнутий за дверима в тремтячий клубок, зацькований звір, гризе пальці й притискає вухо до стіни, щоб почути крізь постукування коліс наближення кроків — після тижня подорожі справді можна було досягти подібного стану, це було не так уже й немислимо. Тому належало вже першого ранку вийти в світ із посмішкою, у білому англійському костюмі й із задиркувато перекошеним гвоздиком у бутоньєрці, вільним кроком попрямувати в вагон-ресторан, який, зрештою, прилягав безпосередньо до третього пасажирського вагона «люкс», і, не зморгнувши оком, прийняти запрошення до столу інженера Вайта-Ґесслінґа, вклонившись галантно, аякже — пані, панове, enchanté.

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 262
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)