Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
А два столи далі — тільки не дивіться тепер! — попивав ранкову каву князь Блуцький-Осєй, який начебто їде до Владивостока з особистим дорученням Ніколая II.
— І нехай мене тут грець вхопить, якщо це не через нього ми терпіли усі ті нічні алярми!
— Таємна поліція, жандармський корпус, третій відділ або й охранка, — мабуть, когось йому приділили, — буркнув доктор. — Вони ж знали, куди й коли він їде, не мусили вночі гнатися за потягом. Напевно, він теж має своїх людей.
— Може, інформацію про задуми терористів вони отримали в останній момент, — припустив інженер.
— … витоки в останній момент завжди дуже зручні…
— Учора ввечері нам детально пояснили цю справу. Офіційно князь їде до Америки, щоб відвідати свою молодшу дочку, Аґафію, яка вийшла заміж за віце-президента Російсько-американської компанії, але насправді князь їде вести переговори про мирний договір із японцями. Уявіть собі, якби переговори не увінчалися успіхом, скільки б то людей утішилися в Росії та в Європі.
— Скільки? — спиталося з наївним подивом. — Хто так насправді зацікавлений у цій війні? Хтось з-поміж тих, хто кидають бомби й стріляють у високопоставлених осіб?
— Усі, — сказав доктор. — Адже оті анархісти й соціалісти всіх мастей тільки на нещасті й хаосі жирують. Які б вони мали шанси, якби не війна? Згадайте п’ятий і дванадцятий.
— Ну, тоді вони зазнали кривавих поразок, чи не так?
— Ба, тоді вони були найближчі до успіху революції. Велика війна, невдоволення люду, внутрішні криваві розправи — оце їм потрібно. А також різноманітним народникам-бунтовщикам, клятим полячишкам, excusez-moi, mon comte, черкесам і грузинам — усі тільки й чекають хвилі слабкости імператора й негайно вчепляться Росії у горло.
— Пан доктор був на Хрещатику в Києві в Червону суботу, — поінформувала усіх своїм театральним шепотом Ґертруда Блютфельд.
— Еге ж, був, вибіг із дому, як тільки рвонуло. До вечора ми перевозили поранених, збирали вбитих. Тулуби окремо, руки-ноги окремо, кишки, галони крови.
— … випадково у них — хімікалії, як то буває, коли недовчені «жаки» за бомби беруться…
— Якби не Крига, то ми б іще в середині літа мали в місті епідемію, вистачить однієї братської могили, недостатньо хутко залитої вапном — я бачив такі речі на фронті.
Англієць із дружиною гидливо й збентежено перезирнулися.
— Пане докторе, ну справді!..
— Вибачте, — буркнув доктор Конєшин і повернувся до методичного намазування грінки повидлом.
Frau Блютфельд захихотіла, прикриваючи уста хусточкою.
— Пан доктор уже тут мало скандалу не влаштував. Індивідуум, який сидів там біля вікна, — його вже немає, пішов — такий бородатий, чорнявий, убраний дуже немодно, ви його бачили, пане графе. Отож, учора вони зустрілися з доктором, і що ж, одразу виявилося, що то Філімон Романовіч Зєйцов, не чули, графе? — Ну-у, я також не чула, але, мабуть, то якась значна постать між червоними, ах, я не розуміюся на політиці, — чи добре я кажу, пане докторе?
— Зєйцов, газетний баламут, після дванадцятого його посадили, мабуть замало дали.
— Ну й добрязі доктору одразу кров у голову вдарила! — пані Блютфельд розкошувала спогадами про смаковитий скандальчик.
— … комуністи у першому класі, революція через надмір вигод…
— Ви ж не вважаєте, пані, що той Зєйцов готує замах на князя? — Скривилося зі сумнівом. — Хуткі до проливання чорнила зазвичай мліють, побачивши кров.
Пані Блютфельд озирнулася з показною таємничістю — театральна конспіраторка.
— О! Отой, там у кутку! Що так горбиться над салатою. Той, зі зламаним носом.
Глянулося. Чоловік мав статуру відставного борця, його плечі розсаджували рукави погано скроєного піджака, голену голову перетинав синій рубець, довгий рубець огидно зрослої тканини. Дійсно, до першого класу Транссиба він пасував, як кастет до порцеляни.
Інженер Вайт-Ґесслінґ позирав на чоловіка зі зламаним носом то крізь скельця окулярів, то над ними із жадібною цікавістю.
— Що? Ще один революціонер?
— Та ні! Він розмовляв із начальником експресу, ми бачили його, вони підписували якісь бланки, чи не так? Пане муже?