Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
«Маркусю, та брошка — то у нашої мамусі третє всевидяче око, — жартував батько. — Тому наша мама знає про усе, що в хаті робиться, навіть коли її тут немає… Я подарував їй ту брошку на знак подяки за те, що вона мені тебе народила, — додавав він. — Привіз їй аж із Санкт-Петербурга!»
Тож Марко пам’ятав цю материну прикрасу відтоді, відколи й себе. А ще — вишукану скриньку, в якій мама зберігала брошку, — зі слонової кістки, оббиту всередині золотаво-молочним атласом.
Внутрішній вигин її вічка прикрашав золотий вензель «К. Э. Болинъ. Придворный ювелиръ. С. Петербурга и Москва».
Такий же вензель був і на зворотньому боці самої брошки. Марко, ще гімназистом прочитав його за допомогою лупи.
Карл Болін… Отже… Карл Болін!
Для того, щоб бути самим ювеліром Боліним, чоловік за гральним столом був занадто молодим, тож цілком міг доводитися сином чи якимось родичем голові славетного сімейства «діамантників» Російської імперії…
— То хто ж ви? — знову повторив Карл Болін англійською.
— Я? — Марко хитнув головою, немов проганяючи із думок медовий блиск материного топаза. — Я усього лиш мандрівний англієць, що шукає розваг на краю світу… — усміхнувся він. — Алекс Мак-Міллан, журналіст «Обзервер». Нещодавно із Лондона…
— Так… Ваша англійська і справді бездоганна, — погодився чоловік у цивільному, що сидів поруч. — А згадка про «Обзервер» додає вам респектності… Сідайте, — додав він. — Сідайте, містере Мак-Міллан. І перепрошую за моїх друзів. Це закономірне ставлення до незнайомої нам людини, бо ми усі тут — завсідники. І поміж нами діє… як би то правильніше сказати… Неофіційна домовленість. Усе, що відбувається з нами у клубі леді Чеддерс, — залишається тут… Окрім картярських боргів, звісно, — усміхнувся незнайомець і за мить додав: — Я Джейкоб Морланд, так само англієць. І дозвольте не представлятися далі.
Люблю бувати тут, як ви кажете, у пошуках розваг. У леді Чеддерс їх надають з особливою витонченістю.
Англієць Морланд був ще досить молодий, літ за сорок, але у його погляді та сивині, що пробивалася крізь набринолінене русяве волосся, відчувалася якась стала серйозність, зібраність, непритаманна решті гравців. Так, наче він внутрішньо не міг розслабитися навіть тут, під час гри. Він майже не пив, тільки зрідка простягав руку до кришталевої вази, у якій йому подали смажені горішки.
Відчутна напруга за гральним столом, що виникла з появою Марка, стала розвіюватися.
Швед відсунув запропонований стілець, прихопивши перед тим, як присісти до грального столу, келих шампанського з таці на столику поруч.
— Ні, ні… Шампанське — не той напій… — похитав головою Морланд. — Шампанське смакуватимете в компанії тутешніх дам. А зараз — тільки чоловічі напої. Бренді, саке, мартіні з горілкою…
— Тоді бренді, — погодився Марко.
— А ваш друг? — не вгавав Морланд. — Не бажає скласти нам товариство за гральним столом? Адже ви зайшли до цієї зали у супроводі он того джентльмена… Я не вперше бачу його у закладі. Містер Флемінг, здається. Він час від часу пробує свої сили у бакара, намагається взяти головний приз, — багатозначно усміхнувся Морланд. — Але востаннє, — додав він, — наскільки я пам’ятаю, добряче програвся…
— У містера Флемінга, схоже, інші плани на сьогоднішній вечір. — Марко криво усміхнувся і кинув поглядом у бік Яна, який вже всівся неподалік зі склянкою звичної горілки-мартіні в руках, обводячи гральню дещо нервовим поглядом.
Флемінг, цей срібнолобий британський єдиноріг, і справді нервував, хоч сидів від грального столу за добрих десять кроків.
З якого дива йому нервувати? Його борги перед закладом покриті, до гри він не має ніякого стосунку…
Тут, у Харбіні, він усього лише спостерігач, зв’язковий, і свою роль, незважаючи на жагу до розваг і задоволень попри все виконує пречудово… Рідкісне поєднання!
Провал операції ніяк не торкнеться його подальшої кар’єри у МІ-6 чи деінде. Він, мов нічого і не сталося, повернеться до Лондона і продовжить своє безтурботне, наповнене пристрастями і розвагами життя…
Але йому, Маркові, дуже важливо, щоб сьогодні все склалося саме так, як потрібно.