Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Непогано облаштувалася ваша леді на британські гроші… — тихо проказав Марко, здалеку споглядаючи цю картярську ідилію.
— На британські? — перепитав Флемінг.
— А на чиї ж… — похитав Швед головою. — Сумніваюся, що поява цього клубу пояснюється виключно організаторськими талантами і харизмою самої леді Чеддерс. Маю думку, Семпілл не тільки привіз її до Харбіна, але й непогано прилаштував. Йому було потрібне місце, куди б добровільно стікалися усі важливі люди, а з ними і корисні зв’язки, й інформація… Він створив це місце. Привіз сюди її… Гадаю, Сибілла Чеддерс лише керує цим клопівником, але придумала усе це, не обманюйте себе, Флемінгу, далеко не вона. Та й заробітки клубу, швидше за все, лягають не їй до кишені.
— То ви гадаєте, цей клуб і зараз належить Семпіллу?
— Цілком можливо, Яне. Звісно, таємно. Під прикриттям місії він крутив грошима, як циган сонцем. Тож, напевне, мав достатньо, щоб інвестувати в подібний «бізнес». Хто, скажіть, у далекій Англії при здоровому глузді буде пов’язувати хай і розкішний харбінський бордель з іменем поважного англійського лорда, військового, космополіта, який до того ж на короткій нозі з королівською родиною? — тихо продовжував Марко, спостерігаючи за дійством, яке велося за гральними столами. — І те, що я знаходжуся тут сьогодні, підказує мені, що з діяльності цього клубу британські спецслужби мають аж цілий пшик. Ні інформації, нічогісінько! — завершив Марко, обводячи поглядом гральну залу.
— Тобто усе йде в кишеню Семпіллу?
— Думаю, так… Він є розпорядником і грошей, й інформації, яка тече звідси до нього. А далі він уже вирішує, кому перепродати ту інформацію найвигідніше, як її краще використати… Але найнебезпечніше те, що такий порядок речей комусь вигідний! Хтось його покриває…
Флемінг гмикнув.
— Це наводить на погані думки, Мак-Міллане. Державна зрада…
— Так і є, — кивнув Марко. — А тепер давайте присядемо і зіграємо з цим шляхетним панством.
— О, ні! — аж відсахнувся Флемінг. — Я більше тут не гратиму… Я уже вам казав, мій друже… Краще помилуюся цим видовищем здалеку. Яка радість сідати за зелене сукно, знаючи наперед, що програєш?
— Саме цього я і бажаю. Програти, — тихо мовив Марко. — Коли там ваша Мата Харі виставлятиме себе на кін?
Ян Флемінг подивився на годинника, прикріпленого срібним ланцюжком до кишені жилета.
— Десь за півгодини, мій друже… Ну, так завше буває, тож не думаю, що сьогодні щось зміниться. У вас є план?
— Думаю, так. І достатньо часу, щоб програтися в дризг.
Флемінг здивовано подивився на свого супутника.
— Програтися у дризг? То ваша стратегія, Мак-Міллане? Нагадаю: головний приз, себто леді Чеддерс, дістається переможцю, а не тому, хто програв… Розумієте? Враховуються результати гри лише тоді, коли до зали заходить вона.
— Ну, то час змінювати правила… — Швед закрокував до одного із гральних столів, де, вочевидь, збиралися грати у бакара.
З дев’яти стільців були зайняті лише п’ять.
— Дозвольте приєднатися до вас, панове!
Погляди кількох пар очей втупилися у Марка.
— Мене цікавить гра. Я прийшов пограти… — проказав він знову, дістаючи з нагрудної кишені пачку купюр.
— А ви хто? — поцікавився якийсь колишній «його високоблагородіє» російською.
— I do not understand, — відповів Марко з люб’язною посмішкою.
— Наш російський друг, Костянтин Карлович Шуберт, цікавиться, хто ви є, друже, — переклав Шведові непоганою англійською один із присутніх за столом, одягнутий трохи недбало, однак із виразом такої впевненості на обличчі та у голосі, що неважко було здогадатися: за досить старим, потертим костюмом та змарнілим обличчям приховується нащадок колись заможної родини, що, як і багато інших російських емігрантів, після більшовицького перевороту знайшов притулок у Харбіні.
— Я Карл Болін, завсідник цього чудового закладу і поціновувач розваг клубу леді Чеддерс, — досить люб’язно представився він, не вельми делікатно шморгаючи почервонілим носом. — А ви ким будете?
Карл Болін… Болін… Геть невиразне, але таке знайоме прізвище!
Внутрішнім поглядом Марко на мить побачив маму, пані Ганну. Вона завжди любила гарні, вишукані речі і батько за кращих часів ніколи не скупився на подарунки для неї… Серед тих подарунків була і розкішна брошка з великим жовтим топазом в обрамлені дрібних білих діамантів найчистішої сльози — вишукана і надзвичайно цінна прикраса. Мати пришпилювала ту брошку до високого коміра блюзи чи сукні, коли з батьком в неділю йшли до костелу на ранкову месу, в театр або на гостину. Навіть тоді, коли надягала вишиванку і сім разків своїх дивовижних медових баламутів — на Великдень чи Різдво. Брошка займала чільне місце над тими разками намиста і личила мамі неймовірно. Жовтий топаз іскрився під променями сонця і ніби вливав світло у разки медових баламутів та підкреслював красу медово-карих материних очей, її каштанове волосся і смагляву шкіру.