Любові полум’я

Свято припало на вихідні і дівчата зібралися поворожити у Марійки вдома. Її батьки поїхали у Тухлю на Празник — свято церкви до бабусі. Спочатку усе було невинним і смішним: вони загадували бажання, записували їх на клаптиках паперу і палили, щоб усе здійснилося. Потім бігали по вулиці і запитували у випадкових перехожих їх імена. Так дізнавалися ім’я свого судженого. А коли вже втомлені і змерзлі на качани повернулися додому, Машка раптом стала серйозною і запропонувала буцімто справжні ворожіння. Дівчата сприйняли усе це за черговий жарт і з азартом заходилися ставити одна навпроти одної дзеркала, запалювати свічки і промовляти магічні слова. Сама Машка тоді собі не ворожила. А от Тетяна насправді побачила свого судженого, але того, з ким тоді зустрічалася. Ним був Володька із 9-Б. Відтоді дівчата Машку стали трохи побоюватися, але й поважати. Вона казала, що ще й не таке уміє і що усьому цьому її навчила бабця Таня — карпатська мольфарка.

Тетяна, не довго думаючи, набрала старий домашній номер давньої подруги, хапаючись за рятівну соломинку.

— Офіс пані Оляни, слухаю вас, — у трубці заговорив м’який і привітний жіночий голос.

— Вибачте, мабуть я помилилася, — спантеличено сказала Таня і відімкнулася.

«Певно продали квартиру. Стільки літ уже минуло!» Подумала і заридала.

Відчула глибокий жаль до себе, жаль за тим життям, яке мигцем промайнуло. Сини повиростали — мали свої захоплення й інтереси. Їх тепер теж мало цікавила мама. Раніше Тетяна так цього прагнула — хоч ненадовго звільнитися від постійної опіки над ними, хвилювань, які вони постійно провокували. То через вулицю перебігали, то падали з дерев, а то взагалі надумали сокирою помахати… А тепер їй так не вистачало їх веселого сміху, дитячих перепалок між ними і, навіть, майже серйозних бійок… Подорослішали. Колись Віктор так хотів доньку, але тоді вона на третю дитину не наважилася. Занадто багато клопоту, нервів. Та й краси вагітність з зайвими кілограмами і пологи не додають. Тепер шкодувала про це. «Але ж люблю його як і раніше. Може спробувати зараз? Може це б відродило його почуття?» Та десь глибоко у душі не хотіла іти на такі крайні міри, на відвертий шантаж. Відчула Тетяна і жаль за тим сімейним затишком і комфортом, над яким увесь час чатувала, а тепер кожен із її хлопців, включаючи і чоловіка, усе це мав десь.

«Паскудник! Як він може, як сміє так поводитися!» Адже років з десять тому у неї теж була скалка у душі, хвилююча пригода. Теж захопилася… одним підлеглим Віктора, адміністратором їхнього готелю.

— Добридень, пані Тетяно! — Максим статний і уважний молодий чоловік.

— Здрастуйте, Максе, — відповідає, зашарівшись.

Він — трохи молодший за Тетяну. Надзвичайно розважливий, розумний і стриманий. Не сміє зробити крок першим. І від того в його присутності вона почувається, наче німфоманка.