Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
Багряне сонце сховалося за лісовими хащами і ставало легше дихати. Дмухнув приємний свіжий вітерець. Незвична квітнева спека аж ніяк не входила у плани ледь-ледь пробудженої природи. Лише подекуди повноцінно зеленіла городина, а вже запахло літом.
Саме літом поїхали до Риму знову, у туристичну поїздку на двох після народження першого сина. І все повторилося — цілувалися, як у медовий місяць, пірнали у кришталево-чисте Середземне море, пили справжнє італійське капучіно з вершками висотою у два пальці і неодмінним круасаном на додачу. А вечорами кохалися до несамовитої втоми, що примушувала їх поснути над ранок. Лише тоді зрозуміла наскільки тілесно, а не тільки душевно закохана у свого чоловіка. Виконував усі її бажання, був чуйним, лагідним і уважним. Завжди виділяв її на тлі інших жінок. Купалася у його вишуканих компліментах, розкошувала від його постійних обійм і ніжних доторків. Засипав її дарунками: одяг, взуття, прикраси і вигадливі карнавальні маски.
Маски… Відтоді почала їх колекціонувати. Скільки їх у неї вже було?! Не рахувала. З Індонезії, з Парагваю і Камбоджи, з ПАР і з Аргентини… Об’їздили удвох уже півсвіту. Мали стільки спільних спогадів, пережитого і пройденого, бізнес, діти… «Як він може?!», щоразу запитувала себе подумки. «Невже усе це для нього нічого не важить?», «А мої почуття? Я ж його люблю як і раніше, а можливо іще більше! Невдячний! Безсовісний!»
Тетяна спробувала повернути втрачений смак подружнього кохання, буквально змусивши свого чоловіка знову навідатися до Італії. І вони таки поїхали! Пурхала довкола нього метеликом, принагідно вказуючи на кожну деталь із їхнього спільного чомусь втраченого щастя:
— Дивись! Капітолійська вовчиця, Вітюньо! Пам’ятаєш як ти з мене тут взяв обіцянку народити тобі двох синів?
— Пам’ятаю, Таню, — відповідав, усміхнувшись на мить і обійнявши її. В душі Тетяни зажевріла надія.
У Венеції, біля величного Палацу дожів згадала про лютневий карнавал, де вони переодягнені і замасковані усе ж упізнали одне одного і цілу ніч каталися каналами на гондолі.
— Яким пристрасним ти тоді був! — Пригорнулася до нього.
Але він тільки, прицмокнувши, зморщив чоло. Про що подумав?! Чому не обійняв у відповідь?!
Тетяна не могла зрозуміти, що ж у ній змінилося від тоді. Ніколи не дозволяла собі виглядати занедбаною: масажі, фітнес, косметолог… їй завжди робили компліменти щодо її зовнішності. Років з десять, не менше спромоглася вкрасти у природи! Чоловік ніколи не бачив її у поганому гуморі, в хатніх капцях, заспаною чи, Боже борони, з бігудями на голові.
Вона ретельно стежила за домашнім затишком. Страви на столі були не гірші, ніж у ресторані. Влаштовувала увесь їхній побут. Ніколи їй не казав, що хотів би щось змінити. Не чула його дорікань. Отже, був задоволений.
Але ж щось було негаразд! Тільки що?! Остання, третя подорож не допомогла збурити у ньому колишнього. Не належав їй більше. Не кохав. Жив за інерцією. Дивився допізна телевізор. Приходив у спальню, коли вона вже спала. А зранку, ледь вхопивши сніданок, їхав на свою роботу, де пропадав до пізнього вечора.
А на вихідні… Нудився ними. Намагався їх чимось заповнити: піти до давніх друзів, або запросити їх до себе. Та це його мало тішило. Був занурений у себе. І Тетяна не знала, як його відтам витягти. Здавалося, що й сама поволі затягується у ту трясовину, що його топила.
— Що з тобою коїться? Про що ти думаєш? — спочатку цікавилася обережно. А згодом уже й злилася, і смикала його повсякчас аби отямився, прокинувся і приділив більше уваги і їй, і дітям. Мовчав. Ані не погоджувався, ні не заперечував. Повністю поринув у роботу, буквально прописався у своєму готелі. І згодом навіть, у суботу та неділю просиджував там, у своєму кабінеті.
Тетяну поволі огортала хмільна хвиля від випитої майже наполовину пляшки італійського спуманте. Фрагола — полуниця, ягода кохання, чуттєвості. Знову розкрила книгу і навмання тицьнула у неї пальцем. Тоді спробувала прочитати рядки, що розпливалися в очах: «Водолій і Терези — шлюб ідеальний у всіх його проявах». Розсміялася, хильнувши ще вина. Цей шлюб перестав таким бути уже дуже давно.
— Тетяно Петрівно, я вже можу іти? — поцікавилася кухарка, виглянувши з-за прочинених дверей. — Чи може мені ще зачекати на Віктора Володимировича?
Таня повільно перевела на неї хмільний погляд. «Ще невідомо, коли цей дженджик заявиться!» І як завжди, витримавши паузу, відповіла: