Любові полум’я

Тетянин з Віктором будинок розташовувався на пагорбі поруч з іншими садибами у передмісті. Звідси відкривався неймовірної краси краєвид: вкрита густим лісом невеличка, але крута гора зліва покірно приймала у себе захід червоного розпеченого сонця. Попід горою проїжджав поїзд, посилаючи гудок дітям, які бавилися неподалік. Справа бубоніли жаби на ошатному озерці, яке, наче дівоче обличчя волоссям, було облямоване густою канвою верб. Водна поверхня з одного краю передчасно заквітчалася лататтям. Здалеку скидалося, що то хтось пригоршнями всипав на дзеркальну поверхню зефір. Дива тепер кояться у природі: взимку над голим, чорним лісом гримить грім і сяє блискавка, а навесні ось, така літня мара… Дива, та й годі!

«Завтра буде вітер», мляво подумала Таня. «Вітер і спека. Знову болітиме голова».

Усе своє життя, до вступу в інститут Таня провела на селі. Знала усі народні прикмети. Синоптичні прогнози взагалі ніколи не слухала. Тільки зрідка поглядала на сучасний, приклеєний до кухонного вікна термометр. Але не природні явища впливали тепер на її фізичний стан. Тривожив чужий погляд чоловіка і його убивчі слова: «Нам потрібно пожити окремо!»

Спершу, коли він тільки ринувся у «вільний політ», Таня переслідувала його своїми ревнощами, скандалила, а тепер принишкла, наче миша перед котом. Зараз не наважувалася йому докоряти, бо відчула і зрозуміла, що не тимчасові дівчатка з нічних клубів, а саме та фатальна жінка з’явилася у його житті. Саме та, яка здатна зруйнувати її стабільний донедавна шлюб. Їй здавалося що вона знає, ким зайняті думки її чоловіка. Боялася своїх здогадок, часом навіть гнала їх від себе. Надто сильна суперниця ставала на її шляху. Тетяна почала ненавидіти її, як найлютішого ворога.

Милуючись заходом сонця, знову пригубила Фраголіно, італійське вино, що його нещодавно вони удвох з Віктором привезли із Риму. Це дурниці, що воно було не дорогим і не статусним, любила полуницю, танула від приємних зачіпок у пам’яті.

Рим… З ним мала пов’язано стільки спогадів. Аж тричі їздили туди. Першою була шлюбна подорож. Які ж вони тоді були щасливі! Цілувалися по усіх закапелках Колізею. Добре, що європейці, чи то пак саме італійці поблажливо-ніжно реагують на закоханих. Вітя тоді був таким пристрасним і невтомним: кохалися по кілька разів на день. Бачила і відчувала наскільки був задоволеним від їхньої близькості. Натомість, сама тоді ще тільки намагалася отримати фізичне задоволення. Боялася йому сказати про це, бо не хотіла образити, бо кохала його і так безмежно. А тепер, згадуючи ті їх шалено пристрасні ночі, болісно страждала від його нехтування нею. Він уже не бачив у ній тієї Тетяни. «Перенаситився», сколихнула її свідомість важка думка.