Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Навколо струміли потоки води. Дощ, який допіру ринув з темряви, що огорнула небо, періщив чимраз дужче.
— Чудово! — вигукував капітан, коли «військовий танець» примушував його пробігати повз хлопців, напівочманілих од ревіння води, яка безупинно здіймалася стіною, а потім з гуркотом падала долі, щоб розтрощити корабель; але корабель щоразу на якусь невловну мить випереджав стихію і встигав утекти від неї. — Чудово, хлопці! — кричав капітан. — Я думав, що вітер пожене нас швидше, та дощ перешкоджає… Проте інколи отаке мокре свинство допомагає… Отакий доволі рясний дощ дещо важить, принаймні тут, унизу, де краплини набувають певної швидкості, — змінюючи їхній напрямок, вітер сам стає не такий сильний.
Страхітливі удари води не припинялися. Це, мабуть, не подобалося капітанові, й він тричі засурмив. У відповідь почувся тупіт. Кілька чоловік кинулися бігти вздовж линв.
— Нам треба плисти швидше! — кричав капітан. — Швидше, ніж оці кляті хвилі, інакше яка-небудь з них може одірвати стерне.
Матроси попустили кріплення двох вітрил на грот-щоглі, й, коли вітрила трохи напнулися, корабель високо здійняв угору ніс і став схожий на коня, що в розгоні долає перешкоди.
Буря шаленіла. Дощ шмагав по палубі, бив у вітрила, наче у велетенські бубни. Водяні гори зіштовхувалися то ліворуч, то праворуч, але корабель, ніби гігантська шкаралупа, щоразу опинявся на їхній верхівці й ні на мить не загаявся на дні прірви, яка розступалася перед кілем, наче запрошувала пройти крізь її водяну стіну — прямісінько на дно.
Несподівано на палубі з'явився марабут Захаріаш у плащі та клейончатому каптурі. Марабута підтримували перший і другий офіцери.
— Унизу по кісточки води, та й повітря таке, що можна задихнутись. А через рипіння та поштовхи й ока склепити не можна, — намагався виправдати старий чи то свою цікавість, чи то неспокій, що охопив його.
— Але ж і хитає!
— Ще б пак не хитало: прудкий західний пасат! — крикнув перший офіцер.
— Чудово, — проказав капітан, радий несподіваному співбесідникові. — Пливемо із швидкістю дванадцять з половиною вузлів і змагаємося з бурею. От і все.
— Ти сказав, що це західний пасат! Але ж…
— Буває, що й легший корабель тікає так само, як оце ми, туди, куди й не сподівалися! — відповів перший офіцер, кусаючи мокрого вуса. — Але тепер мені хотілося б знати, чи довго ще отак буде й чи далеко нас занесе на схід…
— Західний пасат буває, однак, і погідним вітром! — крикнув капітан. — Але я не можу поручитися, що ми проминемо Мис Місурата, перш ніж зміцніє північний…
— Ти завжди, командире, сподіваєшся на найгірше! — заперечив перший офіцер.
— Шкода, що ось уже п'ятнадцятий рік ніяк не можу тобі втокмачити, що я не сподіваюся на найгірше, а завжди тільки думаю про те, що маю робити, як погіршиться ситуація. А це зовсім різні речі.
Капітан і справді побоювався маневрувати в такому розбурханому морі перед скелястим передгір'ям північного виступу Африки між затоками Великий та Малий Сирт, бо це була нелегка ділянка на шляху їхньої втечі перед навальною бурею. На щастя, центр урагану лежав на північ, а вони були на його південному окраї.
Капітан зупинився перед бусоллю[22] й довго стежив за її неспокійною стрілкою.
Матрос на грот-щоглі раптом щось гукнув. Потім юнга показав перед себе на завітряний бік. Капітан подивився у далекоглядну трубу, але крізь сиві дощові потоки, мабуть, нічого не розгледів, бо знизав плечима й подав трубу офіцерові.
— Піду подивлюся! — кинув помічник капітана й квапливо відійшов. За мить він уже спинався по трапу, наче по гігантському маятникові.
Невдовзі помічник уже щось сигналізував капітанові.
— Ото диво, — вигукнув капітан, — ми пливемо із швидкістю п'ятнадцять вузлів! Хто б сподівався на таке від мого старого «Латаття»! — і він усміхнувся.
Там, на південному сході, на прибережному скеллі скипав білосніжною піною прибій. Там — Мис Місурата. За ним узбережжя вигинається на південь у велетенську затоку Великий Сирт.
— Алі! Попливемо туди! — крикнув капітан. Старший стерновий попросив уточнити кут відхилення од напряму вітру.
І тут завирувало.
Через борт корабля впала перша бірюзова гора; корабель піц її вагою страхітливо накренився. Болісно здригнувшись, він знову став рівно, та тієї ж миті на нього впала друга, ще лютіша лавина води.
У цьому ревищі щось з тріском відірвалося, пробило фальшборт і зникло.
22
Бусоль (італ.) — геодезичний інструмент для вимірювання горизонтальних кутів між магнітним меридіаном та напрямом на об'єкт.