Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— А ти хоч умієш ловити? — спитала Керол.
— Він ніколи в житті не рибалив, — засміялася Джіл. — Хіба що одного разу, коли був ще зовсім малий, ходив ловити креветок, оце і весь його «досвід».
— Бо в мене ніколи не було волосіні, — захищався Майкл. — А тепер є, і я неодмінно щось спіймаю, от побачите!
— А прапор нам не потрібен? — спитала Джіл.
Пітер відповів, що новий комерційний прапор коштуватиме надто дорого. Доведеться задовольнитися тим, що у них є на борту, — старим британським прапором.
Пітер заплатив за товари. Перед тим як рушати до Тедінгтона — до нього лишилася якась миля чи дві — він скористався нагодою і долив бак пальним з двох великих каністр, а потім відніс їх до колонки і знову наповнив. На дорогу від Генлі пішло приблизно вісім галонів, це цілком задовольняло Пітера. Вони провели в дорозі близько дев'яти годин і з них три години, а може й більше, згаяли на шістнадцяти шлюзах. Якби ж то він старанно записував час, проведений в активному русі! Однак Пітер був певен, що, як він і розраховував, «Норець» поглинає за годину не більше, як півтора галона пального. Продавець в Генлі казав, що Рамсгіт буде першою зупинкою після Тедінгтона, але якщо навіть добиратися до нього довше, них у каністрах лишиться ще чимало пального.
Уводячи катер у шлюз поблизу Тедінгтона, Пітер відчув якесь дивне збудження, до якого долучалося не те щоб страх, а якесь побоювання. Коли рівень води в шлюзі почав спадати, він зрозумів, що тепер, тільки-но вони пройдуть ворота, їх ніщо не відділятиме од відкритого моря. А за морем десь лежать скарби. Чи, може, їх взагалі не існує? Може, все це чистісінька вигадка, божевільний сон, шалений витвір їхньої фантазії?
Пітер глянув на дошку об'яв, що висіла на будиночку шлюзового доглядача. «Найвищий рівень припливу — 04.12», — прочитав він. Прекрасно! Справді, краще й бути, нє може. Вони зможуть повечеряти, востаннє перевірити, чи все готове, рано ляжуть спати і, тільки-но почне світати, вирушать у дорогу.
Ворота повільно розтулилися. Пітер вивів «Норця» із шлюзу і пришвартувався біля ліхтерів, що стояли на виході з нього.
— Ну от! — гордо мовив він. — Перший етап нашої подорожі закінчено.
— Пітере! — В голосі Джіл чулася тривога. — Пітере, може, не треба? Ми ж ні разу не плавали по морю і маємо ніякого досвіду. Якби татко і мама знали, їх би це дуже засмутило.
— Але ж вони не знають, — заспокоїв її Майкл.
— Оце й непокоїть мене. Треба було їх повідомити.
— Ми не можемо, — відрізав Пітер, силкуючись приховати свої власні побоювання. — І ми не хочемо їх тривожити.
— Я знаю, — погодилася Джіл. — Але ж ми пообіцяли не робити ніяких дурниць.
— То, по-твоєму, врятувати скарби від того, хто вкрав Біблію, дурниця? — обурився Майкл.
— Ні, я так не думаю. Але хіба ж ми знаємо, де їх шукати, навіть якщо вони лежать на місці?
— У нас є орієнтири, — мовила Керол.
— Ми так вважаємо, — заперечила Джіл. — А насправді все те купи не тримається. До того ж є ще одна обставина.
— Яка? — спитав Пітер.
— Ну, а хоч би й Керол. Нам доручили доглядати за нею.
— Дякую! — обізвалася Керол. — Я не кімнатне кошеня, сподіваюсь, тобі це відомо?
— Ти прекрасно розумієш, про що я кажу. Якщо станеться щось…
Керол глянула на Пітера, потім перевела погляд на Джіл.
— Слухайте, — почала вона. — Як на мене, то ця мандрівка — найпрекрасніше, що мені випало в житті. Я ще ніколи не переживала справжньої пригоди, ніколи! Я хочу поїхати і знайти скарби!
— Я теж! — вигукнув Майкл.
Пітер обернувся до Джіл.
— Якщо ми не їдемо, то що ж, по-твоєму, нам треба робити?
— Ну, я вважаю, можна спробувати розповісти про все в поліції, — нерішуче мовила Джіл.
— А я іншої думки, — заперечив Пітер. — Ця історія до смішного безглузда, її ніби взято з якогось ідіотського фільму. В поліції нам нізащо не повірять.
— І, крім того, це нечесно щодо татка, — додав Майкл. — Цю справу вів він сам, і йому не захочеться, щоб інші люди втрутилися й наплутали щось. Нас, звичайно, це не стосується, наше втручання — то інша річ.
— Це правда, — погодився Пітер.
— Але якщо ви вважаєте, — мовила Керол, — що наші батьки буди б проти цієї мандрівки, то, може, не варто їхати.
Якийсь час тривало мовчання. Потім Пітер спитав:
— У кого є півпенні?
— Навіщо вони тобі? — поцікавився Майкл.
— Давайте їх сюди, тоді й побачите.
Пітер і Майкл вивернули кишені, а Джіл і Керол пошукали у своїх сумочках. Півпенні знайшлося чимало, і Пітер, оглянувши кожну монету, розіклав їх на дві купки.