Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Каменярі (не герої, прості робітники) прокладають у скелях брукований шлях — «гостинець». Тисячі молотів підіймаються в їх руках, і тисячі відривків скали падають на полотно дороги. Багато трудівників знаходять собі смерть під уламками каменю, але це не ламає віри всіх інших, — вони сподіваються: їм суджено проложити шлях новому добру і новій правді. Їх кленуть свої і чужі, матері оплакують їх, вороги ганьблять їх, але всесильна думка скувала їх в одну громаду. І ні один молот не опускається.
Це каменярство Франкове, — не випадковий образ, це його заповітний настрій, його звичайне самоозначення, в пізніших сонетах він так звертається сам до себе:
Каменяр — рядовий робітник, — це ясно з вірша. Те саме стверджує Франко і в своїй ювілейній промові: «Двадцять літ я був пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку… Я любив іти в ряді… і люблю». Він не герой; він не хоче бути героєм, ні гітарним (вираз Хвильового), ні яким іншим, — та й не на часі тепер вони:
«Зробили мене керманичем, — протестував він на ювілейній вечері, — хоча я, придивившися правдивим керманичам на дарабах на Черемоші, зовсім не мав би охоти ним бути». Але хоч і не герой, каменяр в своїм ділі твердий і готовий до саможертви, до самовіддання.
Певний себе, він не забуває подякувати своїм ворогам, що загартували його: «Доля їх мені ніколи не скупила, — вони підганяли мене наперед і не давали застоятися на місці».
З «Каменярів», як із центру, радіусами розходяться всі інші мотиви ранньої франківської лірики.
Раз вся надія наша на тисячі каменярських молотів, на дисципліновану фаланґу робітників; раз часи героїв — «непоборимих Баярдів» та «Дон Жуанів, усіх серць побідників», минулися без вороття, — то що нам поодинокий хижак, беркут, як би не імпонував він своєю красою й величністю:
Раз вся міць в громаді дисциплінованій, рішучій, — то яке почуття викликають у каменяра люди несталі — «не гарячі й не холодні» — добрі люди, що готові часом «на згоду з підлістю простягти руку» і «своєю честю укрити мідний лоб підлоти».
І, використовуючи старохристиянську леґенду, Франко розповідає дальшу історію іудейського прокуратора. В його постаті і очах після його піввироку над Христом залишається щось гидке й фатальне — якесь тавро найвищого прокляття. Його жінка не витримує того нового погляду, і з безтямним криком падає з даху і розбивається, його мала дитина, стята жахом, умирає в колисці. Цезар проганяє його зі служби, і рідне місто висилає поза свої мури. Навіть по смерті його тіло не може знайти спокою — ні земля, ні огонь його не беруть, — і камінь обривається, прив’язаний до його шиї, коли хотять те тіло потопити:
Третій мотив — прославлення праці: «Праця і пісня — великі дві сили: ними я можу для правнуків жить»; і в зв’язку з цим — антеївська молитва до землі, до ґрунту, до живої основи, що її почуває поет у собі: