Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Пояснюю: в основу виборчої системи, яка мала призвести до створення цієї «аристократії навиворіт», було покладено принцип вибору делегатів по куріях. Подібний принцип діяв у Російській імперії після революції 1905 р. За його скасування відчайдушно боролися всі без винятку течії загальноросійського демократичного руху аж до 1917 р. В конкретних умовах кінця 1918 р. — початку 1919 р. такий принцип формально «фаворитизував» робітництво, оскільки надавав пролетарям «трохи більше представництво, ніж це їм на основі їх відсотку серед населення могло належатися».
Інструкцією встановлювався і квотний принцип представництва — по 1 представникові від 200 до 2000 «душ трудових селян» і по 2 представники — від сіл з населенням більше 200 осіб. Критерії, за якими «трудові селяни» відсепаровувалися від «нетрудових», не встановлювалися. Визначили лише, що таких представників має бути 377: по 50 — від Київщини та Харківщини, 47 — від Поділля, по 46 — від Волині та Полтавщини, 42 — від Чернігівщини, 37 — Херсонщини, 31 — Катеринославщини, по 14 — від Таврії, «Холмщини, Підляшшя та Поліської округи».
Встановили штучні квоти і для «робітництва»: 3 особи — від Таврії, 4 — від «Холмщини, Підляшшя і Поліської округи», по 8 осіб — від Поділля та Полтавщини, 9 — від Чернігівщини, по 11 — від Харківщини та Херсонщини, 12 осіб від Київщини — загалом 88 осіб. Робітники найбільш пролетаризованого району — Донецько-Криворізького — до списку «делегатів Трудового Конгесу Народів України» не потрапили.
«Робітникам інтелектуальної праці», до якої зарахували тих, хто «не визискує чужу працю і не володіє майном, яке приносить нетрудові доходи», формально уділили аж 33 місця. Між іншим, якщо взяти до уваги, що 1 делегата від цієї соціальної категорії обирали 50 його колег, то це означає, що весь інтелектуальний потенціал, на який міг теоретично розраховувати новий режим, становив аж 1650 осіб — це на країну із більш як 30-мільйонним населенням!
Нарешті, «робітникам та служачим пошт і телеграфів» виділили по 10 мандатів, 65 місць надали депутатам від щойно народженої ЗУНР, отже, всіх гамузом їх мало бути 593[446].
На думку Стахіва, найбільші преференції за такої схеми дістала «трудова інтелігенція», якій гарантувалося більш як 6% мандатів. Він також зауважив, що організаторам Конгресу практично не було потрібно позбавляти права голосу представників т. зв. «нетрудових клясів». Останні, за словами Стахіва, були «зникаючою меншістю», але їх відсутність на Конгресі давала можливість противникам УНР стверджувати, що це державне утворення «по суті тільки інший рід большевиків — українських»[447].
Розподіл по станових виборчих куріях забезпечував селянству, тобто УПСР та «Селоспілці», 2/3 голосів на Конгресі. Згідно з іншою думкою, «у висліді цього закону лівобережне козацтво, що було найсвідомішою і найбільш заслуженою історичною верствою, яка дала Котляревського, Гребінку, Гулака-Артемовського, Квітку-Основ’яненка, Куліша, Білозірського, Стороженка та інших культурних діячів, було виключено з Конгресу як поміщицьке, Симиренки й Харитоненки — як буржуї, капіталісти. Отже, Симиренки, Чикаленки та інші, які організували український національний рух і підтримували його матеріяльно, були позбавлені громадянських і політичних прав на користь московського робітництва в Україні. Це давало московським і польським колам аргументи перед західними державами, що влада Директорії УНР — це, по суті, тільки інший, український, вид большевиків»[448].
10 січня Директорія та створене при ній Центральне інформаційне бюро повідомили «товаришів селян та робітників» про сам факт скликання Конгресу в Києві 19 січня. Повідомили і про те, що ТКНУ «буде найвища влада в Україні», який «буде вироблять всі закони для нашої землі, заводитиме добрі порядки, дбатиме про те, щоб в нашій землі не було ні бідних, ні багатих, ні панів, ні рабів, а щоб були всі рівні, всі вільні і всі забезпечені землею і добрим заробітком». Обирати на Конгрес закликали лише «вкраїнських соціалістів» та «тих, що йшли боротися проти гетьмана і поміщиків»[449].
Як працював Трудовий Конгрес?
Автентичне джерело — «Листівка» Центрінформбюро при Директорії УНР, видана в лютому, тобто по завершенні конгресових праць, — вказує: на першому засіданні 23 січня було зареєстровано 366 делегатів, у т. ч. 116 есерів, «потім йшли безпартійні, с.-д., ліві с.-р. і с.-д., с.-с. (5), московські с.-р., московські с.-д. (7), Бунд (7) і безпартійні. Були і поштово-телеграфні робітники (34), — йшлося в листівці, — залізничники, галичане, буковинці»[450]. Відомі і пізніші оцінки дослідників: УПСР та «Селянської Спілки» — до 150, УСДРП — до 40, інших українських партій — до 50. Були присутні також представники так званих «московських соціалістів», російських есерів, Загального еврейського союзу робітників у Литві, Польщі і Росії (Бунд), єврейської соціал-демократії («Поалей-Ціон»), а також «пара депутатів» від польської меншини. Ці останні, «прихильники відкритої совєтської влади в союзі з большевиками», мали на Конгресі «лише кругло 30 осіб серед делегатів»[451].