Крига. Частини ІII–ІV

Був квітень 1930 року, і на Тихому океані тривала Велика Війна Чотирьох Флотів, а армії Ніколая II Алєксандровіча крокували європейською Росією, залізом і вогнем випалюючи Революцію. Розтанули старі військові угоди, насновані між великими державами, ці пакти дипломатії панівних домів, що в’язали Європу та її колонії мережею штучних залежностей, вимудрованих іще Бісмарком. Натомість у Азії китайський імператор вирізував мільйони своїх збунтованих селян, а японський імператор, захопивши урешті Корею, воював із американцями за Чукотку. Сибіром не правив ніхто.

Уночі вони були більш говіркими, тобто Ґавріло був, бо Альоша, як то у звичаях боязкого селянства, мурмосився і поводився простаком у присутності чужого, нескладно відповідаючи коротким словом. Ґавріло тим часом, мабуть, навіть тішився нагоді поговорити із кимось новим. Він не одразу зметикував, що я походжу з Великої Землі; спершу його спантеличила ота печать, потім він, судячи за потьмітом, вважав мене лютовцем від народження; і нарешті прийняв за сороку, який здавна вишукує тунґетит. Було Літо, тож я мусив припинити це миттєво і рішуче: Бенедикт Ґерославський, сказав я, пришпиливши його щирим поглядом циклопа, Бенедикт Ґерославський, поляк із ордерами на арешт або й вироками царськими на своєму карку.

Повірив, не повірив, та коли я до нього першої ночі отак підсів біля радіо, що стиха співало й повискувало, то, почастувавши мене непоганим тютюном, він одразу ж зійшов на тунґетитові інтереси. Мовляв, вони самі не знають, що робити, й чекають від фірми наказів, як слова Спасителя, бо якби прийшов до них сюди якийсь спізнілий сорока з мішком тунґетиту, то що? — Купувати? За скільки рублів фунт? А чернородки? Вони не знали тут, чи взагалі є ще високий попит на них. Минулого року упав промисел Криги, й відтоді вони не отримали нових цінників. Я питаю, чи чули вони, щоб будь-хто в Сибіру зараз скуповував тунґетит. Ой, це лихий час для усякої торгівлі, господин Єрославський, — пихкав люлечкою старий факторянин, крутячи ручку радіоприймача. Насамперед чорти взяли лютих, і ми вже не маємо крижліза, багатії тікають із Сибіру. Тоді чорти узяли тут уряд і закон, і не може вже людина вийти на тракт із добром чи грошима, заробленими на торгівлі, бо одразу її пограбує та чи інша партія бродяг, революціонерів, мартинівців, націоналістів таких і сяких, або просто головорізів. Зрештою, люди вже самі не надто до будь-яких інтересів у такі непевні часи охочі. Хто не мусить, носа не вистромляє. А якраз тунґетит і так тепер важче висорочити, особливо чернородки, коли лід скрес, сніги розтанули, пройшла вода, і все провалюється у багнюку, в землю.