Крига. Частини ІII–ІV

Я виповз на узгір’я над факторією, і там мене знайшли.

Позаяк я мав при собі печать имперского чиновника й позаяк тут знову панувало Літо, мене підібрали, перев’язали, нагодували, дозволили заснути під дахом. Коли я вже добряче очухався і подякував їм за порятунок, вони вже не могли мене викинути.

Тут, на купецькій факторії, поставленій для заробітку на старателях, золотничниках і сороках, работающих у басейні Лєни, проживало четверо чоловіків. Один із них поїхав до Кочуґа по новини й розпорядження від фірми, а також свіжий товар, який постачали туди річкою: залишилося троє. Один із них поїхав до табору золотошукачів десь у напрямку Старого Верхоленська по золото і тунґетит, і досі не повернувся: залишилося двоє. Вони барикадувалися на ніч у цій схованій під горою хатині з товстих кедрових колод, нерідко чатуючи годинами біля вікон-стрільниць з ґвинтівками в руках, при погашених лампах. Уранці молодший, Альоша, брав собак і виходив роззирнутися, чи не повернувся товариш, а при цій нагоді підстрелити рябчика або куріпку, якщо добрий Бог пташину під дуло підведе. Старший Ґавріло сидів біля радіоприймача й на делікатному ламповому апараті марки Ґроппа намагався упіймати Іркутськ, Харбін, Томськ, Новосибірськ, Якутськ чи Владивосток, звідки теж уже іноді йшли в етер короткі передачі. Вони привезли це радіо минулого літа, коли крига почала скресати. Настала Відлига, й відколи остаточно зникло з неба Черное Сияние, електромаґнетні хвилі подорожували бывшим Краєм Лютих згідно з тією ж фізикою, яка панувала в решті людського світу. Апарат працював із перебоями, й мало які зрозумілі слова можна було з нього почути, та все ж це вже цілком інша справа. Стишивши голосник до шепотіння, Ґавріло вмикав радіо також уночі — він любив сидіти із прикладеним до скриньки вухом, а іноді навіть вдавалося впіймати Музику Заходу, тобто пісеньки на американських мелодіях, котрі транслювали в етер передавачі «Королівської Флори» в Гонконґу і котрі приносили сюди опівнічною порою маґічні припливи невидимих хвиль. Та найчастіше напливали шуми, переплутані з іншими шумами, предивні серенади зойків, що змінювали тон, і ритм, і ноту, коли людина наближалася чи відходила від апарату, ворушила рукою чи головою, нахиляла чи відхиляла корпус. То була маґічна дійсність. Ми так слухали радіо годинами. Десь там у пітьмі, високо вгорі, в глибинах космосу хвилі накладалися на хвилі — й ось народжувалася нова потвора шепітного ревіння, нявкучого шарудіння. Крижлізну антену мешканці факторії сховали в гіллі берези, що росла на даху хати. Альоша ж спав на посту біля вікна, з ґвинтівкою Маузера під рукою, коли тихенькі ноти реґтайму й діксілендового джазу сочилися у сибірську ніч.