Dolce Vita, або Кінець гламуру

— Рішард більше не живе вдома, — відповідаю замість неї.

— От падлюка! Таки пішов! Чи ти сама його? — затараторила Лілька, розстібаючи під платтям спеціальний компресійний бюстгальтер. — Тисне зараза, дихнути важко, — і повертається до теми: — Ну, то як давно це сталося?

— Два тижні тому, — тихо вимовляє Рокса.

— І ти мовчала?! Та я б йому перед цим такий скандал влаштувала, всю морду би роздряпала!

Від нездатної мислити раціонально Лільки конструктиву не отримаєш. Так, лише підтримати може у скрутну хвилину. Щоправда, це теж непогано.

— Ти — точно! Але ж ми говоримо про Роксолану.

— В нього там… буде дитина, — ледь вичавлює зі себе доленосні слова бідолашна, — через півроку.

— Скотина! — з гнівом випалює Лілька. — А не відрізати йому дещо за таке?!

— Пізно. Каструвати його треба було ще тоді, коли він сидів за партою, — кажу я, п’ючи -надцяту чашку кави.

— І що ж нам робити? Це не можна так залишати!

— Що робити, Ліль? Все. Кінець трагедії! Скоро він отримає те, чого хотів найбільше, — знову починає схлипувати Лянка.

— А мені завжди здавалося, що ти його не любиш, — здивовано сказала Лілька.

— А ти думаєш, легко терпіти усіх його бабів?! Я захищалася і вдавала.

— То треба було дитинку! І напевно, все б внормувалося, — спересердя вигукнула я.

— Напевно… А може, й ні! Я цього боялася…

— Чого? Залишитися з малям? Та ти тепер даєш собі раду краще за двох твоїх Рішардів!

— Я думала, що він буде шантажувати мене дитиною.

І тоді усе було б ще гірше.

Рокса допила каву і витерла серветкою роз’юшеного носа.

— Але ж це якась дурня! Що він — пацан якийсь! Не знає, як застерігатися? — спантеличено вигукую.

— А взагалі-то, це проти правил, — сказала Лілька. — Я жодного разу нікого таким не шантажувала.

— Розслабся! Ми не в раю, — тверезо оголошую я.

— А що, він просто так взяв свої речі і пішов? — допитується Лілька.

— Ні, спочатку він довго і нудно вибачався і пояснював. Він так вивертався, ніби практично не винен у цьому.

— От притирок!

— Зачекай, Лян, ти мені цього не казала, — схопилася за соломинку я. — Виходить, що він не дуже був радий такому розвитку подій. То хай їй забашляє і не париться.

— Він сказав, що мусить іти до Каськи, бо вона вже раз різала собі вени. І це буде на його совісті! — знервовано схлипнула Ляна. — Ви ж знаєте Рішарда з його недоречним благородством.

— Але він сподівався, що ти його будеш стримувати! Він чекав на твою істерику, скандал. Як ти не розумієш?! — я була шокована безхребетністю подруги.

— Я теж не хочу бути винною, — тихо пояснила вона.

— Ще невідомо, чи вона взагалі вагітна, — перебила нас Лілька.

Раптом передсвітанкове звично гамірне місто огорнула прозора тиша. Але чули її лише я і Роксолана, заскочено видивившись на Лільку.

— Іноді я щиро дивуюся, які мудрі думки приходять у цю руду голову, — оговтавшись від сказаного, констатую я.

— А що тут дивного, — пояснює Ліля. — У Рішарда була наша Рокса, Каська і та, як її?