Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Авангардизм як проекція імперських анально-садистських фантазій

Художні явища історичного авангарду у психоаналітичній інтерпретації за психосемантикою правомірно розпізнаються як анально-садистські атаки на материнське тіло, що проявляють інфантильний шизоїдний механізм імперського суб’єкта. На авангардизм як провідник деструкції у літературі вказувала С. Павличко: «Авангард і футуризм не демонстрували інтересу до внутрішнього світу людини, до людини взагалі. В рамках авангардного світу людина була радісним конформістом, покликаним знищити на своїй дорозі все, що тільки надавалося до знищення»[135]. Невипадково саме авангардисти стали головними ідеологічними предтечами мілітаризованого імперіалізму, сталінського тоталітаризму, а відповідно — головними руйнівниками коду національної літератури.

Авангардисти, згідно з теорією Е. Фромма, є психологічними некрофілами, тобто особистостями, в яких потяг до смерті радикально переважає над потягом до життя[136]. Е. Фромм звернув увагу, що першим письменником, який розпочав некрофільський дискурс у XX ст., був родоначальник футуризму, італієць Філіппо Таммазі Марінетті. У своєму «Першому маніфесті футуризму»(1909), Марінетті проголошував: «Нехай живе війна — тільки вона може очистити світ. Нехай живуть озброєння, любов до Вітчизни, руйнівна сила анархізму, високі ідеали знищення всього і вся! Геть жінок!»[137] Отже, закономірно, що «в самому понятті «авангард» міститься військова агресивна метафора»[138]. Російські дослідники, аналізуючи поетичний авангард В. Маяковського, відзначали подібні до Марінетті садистські мотиви[139]. На садистський синдром як загальний знаменник, до якого зводяться маніфестації історичного авангарду, акцентує увагу також І. Смирнов[140]. Отже, психосемантику авангарду визначає інфантильний садистський характер, якому притаманні схильності до насильства, жорстокості та руйнування, що характеризують маскулінізацію мужності. З іншого боку, футуризм у класичному варіанті як маніфестована маскулінність проявляється через радикальний кастраційний комплекс, втіленням якого є войовниче відношення до іншого, що проявляється у ставленні до жіночого об’єкта. Культ всеперемагаючої чоловічої сили супроводжує інтерпретація жіночого як другорядного, слабосилого, кастрованого, тобто такого, що не варте повноцінного існування. Авангардисти, культивуючи маскулінну силу, боготворили владу, прагнули виховати у масовій свідомості потяг до тоталітарної держави. Тому авангардистське письмо в більшовицькій Росії було агітаційним, спрямованим до масової свідомості, модерно аморальним світоглядом, що ґрунтувався на ненависті. «Завданням футуристичного епатажу було викликати у читачів і глядачів агресивні (ситуативно садистські) реакції, пробудити злобу, виховати реціпієнтів-садистів»[141]. Однак футуристи виразили у своїй творчості не лише індивідуальну перверсію, але й неусвідомлену колективну перверсивність, зокрема колективний потяг до війни, руйнування, що охопили на порубіжжі масову свідомість. У зв’язку з Першою світовою війною Г. Гессе в автобіографічному романі писав: «Потім, під час війни, мені не лише стало зрозуміло, що справа не в одному кайзері, рейстазі, канцлері та партіях, адже весь народ був натхненним і аплодував огидним жорстокостям і правопорушенням, і голосніше всіх це робили професори та інша офіційна інтелігенція…»[142].