Пророчиця

Але Шпола таки вирішив не тягнути пророчицю глупої ночі в міліцію. Все одно за сьогодні нічого більше, ніж уже вдалося, з’ясувати не вийде. Та й отримана інформація, за великим рахунком, для подальшої реалізації виявилася непридатною.

— Вчинимо так, — промовив він, радше міркуючи вголос, ніж звертаючись до Горілого. — Завтра візьму безутішну вдову, хай напише на папірці контакти цієї відьми і розпишеться. Потім — відьмина черга. Хай теж напише сама, як до неї Коваленко приходив і чого хотів. Тільки без оцих її штучок. Все папірець до папірця.

— Як знаєш, — знизав плечима Горілий. — Мені в цих схемах все одно місця нема.

— Ти б на моєму місці що зробив?

— А я не на твоєму місці.

— Дуже зручно.

— Дуже, — погодився Горілий. — Ти ще скажи: аби не я зі своїми ініціативами, ти б і горя не знав.

— Каламутно, — кивнув Шпола. — Всі ці відьмацькі історії в юридичну мову не вписуються. Й оперативно-розшуковою діяльністю не передбачені. Чесно скажу, Сірий, — навіть не знаю, як треба сприймати все, що ми сьогодні почули й побачили, і чи взагалі це треба якось сприймати. Розумієш, про що я?

— Ага. Вона когось із нас поховала. Скажи краще — а ось втече ця Олеся до завтра?

— Нічого не зміниться, — впевнено відповів Шпола. — Навпаки: втече — собі гірше зробить. Бо так вона нічим не ризикує. Бачила смерть, напророчила — все, хай кожен думає, що хоче. Позиція в неї чітка. Ні, Сірий, треба офіційно її викликати, знімати свідчення й особу встановлювати, тільки так. Коли прокачаю, хто така, мо', цікавинка яка спливе. Слухай, чого ми, як два поци, ноги б’ємо?

Андрій витяг телефон, і за десять хвилин їх підібрав на бровці тротуару знайомий таксист.

Вікна не світилися — Ліда таки вклалася спати. Попрощавшись із таксистом, Шпола й Горілий стали біля під'їзду, аби викурити ще по цигарці на сон грядущий.

Зовсім поруч спалахнули фари, висмикнувши їх із вологої березневої темряви.

Хряснули дверцята — з черева машини, на яку чоловіки не звернули уваги, вибралася висока постать. Одночасно з машини вилізли ще дві постаті, завмерли, явно чекаючи вказівок.

— Не спиться глупої ночі? — почувся знайомий Шполі та Горілому густий баритон.

Ось тільки Андрій, на відміну від Сергія, чув цей голос буквально кілька годин тому. А Горілий говорив із Зарудним дуже давно — коли той іще не був підполковником і начальником карного розшуку.

— Мовчите? Значитця, так, орли, — Зарудний хоч і не повернув голови, проте звертався не до Шполи з Горілим, а до тих, хто стояв у нього за спиною. — Тут один клієнт без документів, беріть його і везіть до нас, я з ним потім поспілкуюся. А ти, конспіраторе, — це вже адресувалося Шполі, — ноги в руки — і вперед, на міни. Дещо поясниш мені. Заодно і я тобі дещо поясню.