ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
«Я сміюся, коли згадую те їхнє дурне запитання: “Оцініть імовірність того, що ви зможете продовжувати участь у в’язничному експерименті протягом двох тижнів, за шкалою від 0 до 100”. Я кажу — сто відсотків, це як раз плюнути. Це ж не справжня в’язниця, а лише імітація. Якщо мені не сподобається, я просто вийду з гри і піду. Цікаво, як вони сприйняли мою відповідь на питання: “Чим би ви хотіли займатися через десять років?” Ідеальне заняття, яким я хочу зайнятись і яке, я сподіваюся, допоможе змінити світ у майбутньому, — це революція».
«Хто я? чим я унікальний? Як вони сприйняли мою просту і пряму відповідь: “Для релігійних я — атеїст. Для «нормальних» — фанатик. За політичними переконаннями я — соціаліст. З погляду психічного здоров’я — здоровий. З екзистенційно-соціальної точки зору я розколотий на частини, дегуманізований, відчужений — і не надто цим переймаюся”».
Сидячи з зухвалим виразом обличчя на задньому сидінні патрульної машини, Даґ розмірковував про утиски бідних, необхідність відібрати владу в капіталістів і військових, які захопили все в цій країні. «Бути в’язнем добре, — думав він. — Усі захопливі революційні ідеї походять із тюремного досвіду». Він відчував спорідненість із одним з «братів тюрми Соледад» — Джорджем Джексоном, чиї листи йому так подобалися. Даґ знав, що в солідарності всіх пригноблених ховається сила, яка здатна довести революцію до успіху. Можливо, цей маленький експеримент стане першим кроком у тренуванні його розуму й тіла для можливої боротьби проти фашистів, які правлять Америкою.
Офіцер, який реєстрував дані Даґа, геть-чисто ігнорував його зухвалі коментарі. Зріст, вага та відбитки пальців були успішно зафіксовані. Він був весь поглинутий роботою. Джо легко водив кожним пальцем, отримуючи чіткий відбиток навіть тоді, коли Даґ намагався утримувати руку нерухомо. Даґ був трохи здивований, наскільки сильним був поліцай, — а може, він сам просто трохи ослаб від голоду, бо ж сьогодні ще не снідав. Ця похмура процедура викликала у хлопця трохи параноїдальну думку: «А раптом ці стенфордські пацюки дійсно передали мене справжнім поліцейським? Який я дурний, що так багато їм про себе розпатякав. Тепер вони використають інформацію проти мене».
«Гей, мусор! — гукнув Даґ своїм високим голосом. — Скажи мені ще раз, у чому мене звинувачують?»
«У крадіжці зі зломом. Це ваш перший арешт, і через якихось кілька років ви зможете отримати умовно-дострокове звільнення».
«Я ГОТОВИЙ ДО АРЕШТУ, СЕР»
Наступний арешт відбувається у завчасно обраному місці біля під’їзду мого секретаря Розенн. Нам потрібно заарештувати Тома Томпсона. Том має тілобудову молодого бичка (на зріст трохи вищий за 170 см, 77 кілограмів суцільних рельєфних м’язів, підстрижений під «їжачок»). Якщо існують справжні прагматики, то цей вісімнадцятирічний солдат — один з них. Коли ми запитали його на інтерв’ю: «Чим ви хочете займатися через десять років?» — його відповідь була несподівана: «Де і чим — несуттєво, проте це буде пов’язане з організацією та підвищенням ефективності в неорганізованих і неефективних сферах державного управління».
Плани щодо шлюбу: «Я планую одружуватись лише тоді, коли матиму фінансову стабільність».
«Чи проходили терапію, вживали транквілізатори, чи мали кримінальний досвід?»
«Я ніколи не вчиняв жодного злочинного акту. Я досі пам’ятаю, як у п’ять чи шість років я з батьком пішов до магазину і він поцупив там з полиці цукерку. Мені було соромно за його вчинок».
Аби заощадити гроші на оренду, Том Томпсон спав на задньому сидінні своєї машини, умови в якій були незручними і не підходили для навчання. Недавно йому довелося «прибити павука, який двічі мене вкусив, один раз в око, другий раз — в губу». Проте він щойно закінчив повний курс літньої школи для покращення своєї кредитоспроможності. Він також працював 45 годин на тиждень у різних місцях, харчувався залишками їжі в студентській їдальні — економив гроші на навчання в наступному семестрі. Завдяки завзятості й ощадливості Том планував закінчити коледж на шість місяців швидше. Весь свій вільний час він займався спортом, і цим, очевидно, можна було пояснити повну відсутність у нього приватного життя — побачень з дівчатами чи зустрічей з друзями.
Отримувати гроші за участь у дослідженні тюремного життя — це для Тома було ідеально, оскільки його навчання й літня робота вже закінчились і йому був потрібен підробіток. Триразове харчування, справжнє ліжко і, можливо, гарячий душ були наче виграшем у лотерею. Тож сприймати майбутні два тижні як оплачувану відпустку він мав більше підстав, ніж будь-хто.