ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
«І всі студенти хотіли бути охоронцями?»
«Та ні, взагалі-то ніхто не хотів бути охоронцем: вони всі віддавали перевагу ролі в’язня».
«Тю, чого? Мені здається, бути наглядачем веселіше і не такий геморой, як бути в’язнем. Ну, як на мене. Інша справа, отримувати п’ятнадцять баксів за те, що цілодобово прикидаєшся в’язнем, — це мало. Краще платити охоронцям, які працюють у звичайну зміну».
«Правильно, охоронці працюватимуть у восьмигодинну зміну, по три команди з трьох охоронців, які цілодобово пильнуватимуть дев’ятьох ув’язнених. Але причиною, чому студенти хочуть бути в’язнями, є те, що вони можуть колись таки опинитись у в’язниці, наприклад за ухилення від призову, порушення правил дорожнього руху чи за участь у страйках за громадянські права або в антивоєнних виступах. Більшість із них сказали, що ніколи не могли уявити себе у ролі тюремного наглядача, — вони не йшли в коледж, щоб у подальшому стати охоронцями. Втім, хоча вони беруть у цьому участь головним чином через оплату, деякі з них також хочуть дізнатися щось про те, як зарадити собі в нових тюремних реаліях».
«А як ви визначали, хто буде охоронцями? От точно, ви ж вибрали найздоровіших пацанів?»
«Ні, Джо, ми розподілили добровольців на дві групи завдяки випадковому вибору. Це було те саме, що підкинути монетку. Якщо випадав герб — доброволець буде наглядачем, якщо решка — в’язнем. Охоронці лише вчора дізналися, яка роль їм випала. Вони прийшли в нашу маленьку в’язницю в підвалі факультету психології Стенфордського університету, щоб допомогти нам із закінченням підготовки. Ми хотіли, щоб вони роздивилися на місці. Кожен вибрав собі уніформу в місцевому магазині військових товарів, і зараз вони чекають, коли все почнеться».
«Чи ви їх якось готували на охоронців?»
«Хотілося б мені мати на це час. Проте ми лише вчора провели для них короткий інструктаж. Вони не мали ніяких особливих навчань, як діяти. Головне для них — підтримувати закон і порядок, не виявляти жодного насильства щодо в’язнів і не дозволити їм утекти. Я також намагався пояснити їм особливості психології мислення ув’язнених, що переживають відчуття безсилля, яке ми хочемо створити у в’язниці. Тих, кого ви маєте заарештувати, ми попросили чекати вдома, в гуртожитку або в якомусь іншому домовленому місці, якщо вони живуть далеко, і ми їм сказали, що сконтактуємося з ними сьогодні вранці».
«Ну, ось вони і дочекаються, Джо, нє? Ми покажемо їм правду жизні».
«Мене трохи турбують деякі речі».
«Звісно, кажіть, Джо, і ти, Білле. Якщо є щось, що ви хотіли би дізнатися, щоб потім допомогти передати це режисерові вечірніх новин, то запитуйте».
«Я маю таке запитання, док: який сенс проходити через усі ці неприємності, створювати саморобну в’язницю у підвалі в Стенфорді, заарештовувати всіх цих студентів, витрачати стільки грошей, якщо ми й так маємо достатньо в’язниць і злочинців? Чому просто не спостерігати, як воно у державній в’язниці чи у Сен-Квентіні? Чи це б не показало вам те, що ви справді хочете дізнатися про охоронців і в’язнів у справжніх тюрмах?»
Джо поцілив просто в яблучко. Зненацька я опинився у звичній ролі професора, який прагне донести свою думку до зацікавлених слухачів.
«Мені цікаво досліджувати, що психологічно означає бути в’язнем чи наглядачем. Які зміни відбуваються з людиною в процесі зживання з цією новою роллю? Чи можна за короткий час — лише за два тижні — набути нової ідентичності, яка відрізняється від чийогось звичного “я”?
Соціологи і кримінологи вже досліджували реальне тюремне життя, однак їхня робота має декілька серйозних недоліків. Цим дослідникам ніколи не вдавалося простежити всі стадії тюремного життя. Їхні спостереження зазвичай обмежені рамками, їм заборонено прямий доступ до в’язнів і особливо — до охоронців. Оскільки у в’язницях перебуває лише два класи людей — персонал і ув’язнені, — всі дослідники просто сторонні, і ті, хто у в’язниці, ставляться до них із підозрою, а то й з недовірою. Науковці могли бачити лише те, що їм було дозволено побачити на екскурсіях. Їм рідко вдавалося зазирнути глибше за поверхневу картину тюремного життя. Ми б хотіли краще зрозуміти глибинні структури стосунків між охоронцями й в’язнями, відтворивши психологічне середовище в’язниці, а отже, мати змогу спостерігати, записувати і документувати весь процес просякнення звичайних людей психологією в’язнів або наглядачів».