ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Джаффе киває на знак схвалення. Йому вже подобається сприймати все це як тюремну спільноту, в якій розсудливі люди, запроваджуючи правила і дотримуючись правил, можуть жити в гармонії.
ПЕРША ПЕРЕКЛИЧКА У ЦЬОМУ ДИВНОМУ МІСЦІ
За планом, розробленим охоронцями під час інструктажу напередодні, Джей Лендрі продовжує утверджувати владу охоронців, роздаючи інструкції щодо переклички. «Отже, щоб звикнутися зі своїми номерами, ви швидко розрахуєтеся за ними зліва направо». Ув’язнені вигукують свої номери, довільні три- або чотиризначні числа, надруковані на лицевому боці їхніх сорочок. «Досить непогано було, але я хотів би бачити більше зібраності». Ув’язнені неохоче виструнчуються. «Ти надто повільно випрямився. Тобі десять віджимань». (Віджимання швидко стануть у охоронців головним елементом контролю і покарання.) «Хтось там посміхається? — запитує Джаффе. — Я навіть звідси бачу. Нема чого либитися, ви тут по-серйозному попали». Згодом Джаффе виходить з Двору, обходить його, щоб дізнатися у нас, як він впорався зі вступним завданням. Майже в унісон Крейґ, Курт і я лестимо йому: «Чудово, Дейве, так тримати!»
Початкова мета перекличок, як і в усіх в’язницях, — адміністративна потреба переконатися, що всі в’язні присутні й перелічені, що жоден із них не втік або не перебуває в камері, хворіючи чи потребуючи уваги. У нашому випадку друга мета перекличок — саме для в’язнів — зжитися зі своїми новими пронумерованими ідентичностями. Ми хочемо, щоб вони почали думати про себе й про інших як про ув’язнених із номерами, а не про людей з іменами. Дивовижно, як природа перекличок з часом перетворилася з рутинного запам’ятовування і перераховування ідентифікаційних номерів на відкриті зібрання, де охоронці мали змогу демонструвати свою абсолютну владу над ув’язненими. З тим як обидві групи студентів-учасників дослідження, що спочатку були взаємозамінними, вживаються у свої ролі, переклички забезпечують наочну демонстрацію їхньої трансформації в охоронців та ув’язнених.
Нарешті в’язнів відправляють у камери запам’ятовувати правила і знайомитися з їхніми новими співмешканцями. Облаштовані так, щоби наголошувати на всебічному знеособленні в тюремному житті, камери — насправді перероблені маленькі офіси завбільшки три на три з половиною метри. Офісні меблі ми замінили трьома розкладними ліжками, зсунутими докупи. Камери повністю очистили від будь-яких інших меблів, за винятком камери №3, де є умивальник. Кран ми перекрили, але охоронці можуть його відкрити, якщо захочуть відзначити хороших ув’язнених, помістивши їх в цю спеціальну камеру. Офісні двері замінено на спеціально виготовлені чорні двері з вбудованими вряд залізними ґратами донизу вікна посередині. На дверях видно номер кожної камери.
Камери тягнуться вздовж правого боку Двору — так воно виглядає з нашого місця поза екраном одностороннього спостереження. Двір — довгий вузький коридор, завширшки 2,7 метра і завдовжки 12 метрів. Тут немає вікон, лише непряме неонове освітлення. Єдиний вхід і вихід — аж у північному кінці коридору — навпроти нашої стіни спостереження. Оскільки вихід лише один, ми тримаємо під рукою декілька вогнегасників на випадок пожежі — відповідно до наказу Комісії з контролю залучення осіб до експериментальних досліджень у Стенфордському університеті, яка перевірила і схвалила наше дослідження. (Однак вогнегасники також можуть стати зброєю.)
Вчора охоронці розмістили покажчики на стінах Двору, де написано, що це «Стенфордська окружна в’язниця». Інший знак забороняє куріння без дозволу, а третій зловісно вказує на місце розташування карцеру: «Яма». Одиночною камерою слугує маленька комірка у стіні навпроти камер. Її використовували для зберігання речей — коробки з паперами займають весь простір, окрім клаптика площею приблизно один кубічний метр. Це місце, де неслухняні в’язні проводитимуть свій час як покарання за різні дисциплінарні проступки. У цьому маленькому просторі ув’язнені стоятимуть, сидітимуть навпочіпки або на підлозі в абсолютній темряві упродовж визначеного охоронцем часу. Вони зможуть чути все, що відбувається назовні в Дворі, і чутимуть аж надто добре, коли хтось грюкатиме у двері Ями.
Ув’язнених відводять до їхніх довільно визначених камер: камера №1 — для в’язнів 3401, 5704 і 7258; камера №2 — для в’язнів 819, 1037 і 8612, а в камеру №3 посадили в’язнів 2093, 4325 і 5486. У певному сенсі це більше схоже на ситуацію з військовополоненими, у якій противників захоплено й ув’язнено радше як підрозділ, а не на цивільну в’язницю з наявною тюремною спільнотою, де кожен новий мешканець соціалізується, і куди ув’язнені постійно вливаються і звідки їх умовно-достроково звільняють.