Легенди нескореної зими

Прокинувшись удома, він не повірив, що це знову з ним сталось. Знову!!! Ще півроку тому він міг пити самбуку склянками, потім вбиватися «кокосом», щоб зіскочити зі стану сп’яніння, потім знову заливатись спиртним і знову вдувати в себе «порошок». Йому подобалися ці «хвилі», ці зміни свідомості, цей калейдоскоп відчуттів, картин, вражень. Тепер же його вирубало після чотирьох-п’яти чарок. І вирубало так, що вранці він прокидався з важчезною головою, ніби цілу ніч пив самогонку на вокзалі в Кобеляках.

Вдома не було нікого — діти з дружиною на самому початку «революції гідності» поїхали до Відня. Він лежав сам на величезному ліжку під теплим покривалом і не мав сил навіть простягнути руку до пляшки з водою, щоб погасити похмільну спрагу. Але треба було вставати. Єгор пригадав, що сьогодні з його життя має зникнути той кошмар — Майдан зі шваллю, з тими майданівськими потворами! Щоб пересвідчитись у цьому, треба було ввімкнути телевізор і на власні очі побачити, як поливальні машини змітають сміття у центрі Києва, бажано разом з фрагментами тіл «протестувальників». І щоб нікого не хвилювало, не вражало те, що по Хрещатику разом зі сміттям під ковшами тракторців-прибиральників перекидаються відірвані руки та ноги майданутої швалі.

Щоб побачити це, Єгор першим ділом нахилився до шухляди нічного столика, дістав звідти марафетницю і просто носом клюнув туди. Втягнув, скільки міг, «кокоса», відкинувся на подушку і заплющив очі. До рота потекла гірка слина, він не ковтав її, не спльовував, а тримав під язиком, щоб краще всмоктувався наркотик, і чекав, поки подіє. За кілька хвилин похмілля стало відступати, свідомість почала ясніти. В тілі з’явилася легкість і бажання жити. Він узяв пляшку води і довгим ковтком погасив спрагу, знову відкинувся на подушку.

Ага, майдануті! Зовсім про них забув!

Знайшов пульт і увімкнув телевізор.

Беркут наступав. На невелику групу майданівців, що безсистемно тинялася перед спаленими автобусами, спочатку полетіли шумові та сльозогінні гранати, а потім рушили штурмові загони беркутні. Це була перша атака після нічного протистояння. Менти розтягнули благеньку барикаду і несподівано рвонули вперед, луплячи безбожно всіх, хто траплявся на їхньому шляху. За ніч дорога замерзла, залита водою з водомета, бруківка, видерта з тротуарів, намертво впаялася у лід і зробила дорогу небезпечною для ходіння, а що вже казати про біг. Повстанці, що зловили ґаву, були немилосердно биті під прицілом телекамер. Більшість з них — грубо затримані та взяті в полон.