Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Коли раптом Бача затихав, здалеку, з «Груші», зрідка доносились якісь окрики, поодинокі вибухи… Морозне повітря наелектризувалось, аж стиха потріскувало, приглушуючи віддалені звуки Майдану, Києва. Пішов легкий сніг. Коли прислухатись, було чути, як сніжинки тихо лягали на брезент намету… Під ранок мороз став дужчати.
Днювальний вже давно кимарив біля пічки, в ній не було вогню, тільки тліло кілька веселих жаринок. У намет прийшло «несподіване похолодання».
Власне через холод вони й прокинулись ще вдосвіта. Причому прокинулись одночасно, ніби щось їх вирвало зі сну. Надавали днювальному потиличників і зібрались «на Грушу». Хоча, ні, прокинулись вони таки не від холоду, а від бажання випробувати мортирку.
Відпрацьований маршрут — в клозети і назад. Льодяна вода в умивальнику, крижана зубна щітка і дитячий поспіх якнайшвидше шмальнути. Всі їхні радісні ранкові розмови до цього тільки й зводились: «Зараз як дамо! Шмальнемо! Бахнемо! Лупнемо!» І ось вони екіпіровані, з мішком зарядів і мортиркою напереваги виходять до рогу Хрещатика й Інститутської. Проминули барикаду, на якій чомусь не було жодного охоронця…
Та й в таборі підозріло тихо. Так, ніби все вимерло. Шоста ранку. Світанок ледь пробивається через нічний морок. Морозно. За ніч намети припорошило легким сніжком. Новоспечені гармаші перезирнулись і подумки знизали плечима.
Це було ні на що не схоже. Навіть з боку Грушевського не чулось жодного звуку!
— Може, наші вже перемогли, поки ми спали? Може, вже ділять посади у Верховній Раді і Кабміні, а ми тут з пушкою… — припустив собі таке Борька.
— Блядь, Боря, не фантазіруй! Це якась хуйня! Таке враження, що всіх обпоїли чимсь або обприскали з квардокоптерів і вони дрихнуть по наметах!
Борька насторожено розвів руками, прислухався. На вулиці всі ліхтарі були підозріло вимкнені. В мороці по замерзлому Хрещатику почувся тихий звук приглушених кроків. Навпроти них двох стали вимальовуватися залиті мороком силуети вевешників. Вони ступали крадькома, насторожено, ніби пробиралися мінним полем. За ними, мов загороджувальний загін, розвальцем ішла беркутня.
У Морпєха від несподіванки волосся стало сторч, тіло вкрилося гусячою шкірою. Він просичав: «Заряджай»! І Борька уміло втрамбував пороховий мішечок, ядро, вставив гніт в отвір камори. Морпєх притулив до себе дошку, впер у неї мортирку. Борька клацнув запальничкою і підпалив ґніт; весело засичав вогонь… Борька встиг відхилитись і прикрити голову руками. Морпєх не встиг зробити нічого, а в принципі й не міг…
Громоподібний звук пострілу, а за ним крик Морпєха: «А-а-а-а, бля-а-а!» пронизав ранкову тишу. Пороховий дим клубом вкрив гармашів, а коли осів, Морпєх лежав на спині метрів за п’ять від місця пострілу і реготав крізь біль: «Пальот нармальний! Борька! Заряджай»! Борька кинувся до напарника й швидко зарядив мортирку. З боку мусорів — стогони, окрики, замішання. Вони зупинились.
Цього разу мортирку поставили на землю, вперли в задник дошку і підперли її ногами. Борька підпалив гніт. Грім пострілу, дим, панічні крики мусорів і тривожна побудка в таборі повстанців… Якось швидко, майже миттєво, почало світати. Розбурхані інсургенти спантеличено вискакували з наметів, вилізали на барикаду, вибігали за неї… І тут перед ними відкрилася картина з мусорів, що заднім поступом сторожко відступали від табору. Це заводило. Повстанці кинулись за ними услід, розмахуючи битами і на ходу збираючи розкидану бруківку… Мусора не втримались і перейшли на галоп, залишивши на асфальті десяток щитів і шоломів — подарунки для майданівців.
Нинішні рятівники Майдану, трохи контужені пострілами і віддачею мортирки, пошкандибали в інший бік, до намету, щоб зализати рани. Борька підтримував товариша під руку. Той тримався за груди, важко стогнав і тільки повторював: «Ну його нахуй… як молотом в грудак… як молотом, блядь»…
Мишко, що встиг зібрати взвод і повести його «впєрьод», наштовхнувся на них біля фонтану з Либіддю і здивовано запитав:
— Ранені? Шо случилось?
— Не повіриш, — сказав сумно Борька. — Ми спасли революцію.
— Та не пизди вже хотя би зараз! — розсердився Мишко, все ще не розуміючи, що відбувається.
— Та так,— підтвердив, тримаючись за груди, Морпєх. — Не ми, а мортирка… — і заявив обурено: — Весь Майдан спав, блядь, воїни хренові, а ми їх груддю боронили! Шо не ясно?