Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Сергій зі згодою покивав:
— Нас підставили. Була домовленість, що підуть всі. Ми першими, а за нами — політики, сотні, Самооборона і так далі. А що сталось, ти сам побачив.
— Да-а-а, з такими домовляться, — зітхнув, задумавшись на якусь мить Мишко.
— А тебе, бачу, болячка відпустила? — Сергій зауважив, що взводний надто добре виглядає після ранкової температури.
— Новий від лічєнія. Можна больних со всєй страни привозить — один дих слєзоточивого газа, і ти — здоров, як Геракакєл. Казалось би, да? мєнти должни нас калічить? А вони, добряги такі, нас просто лічать… Не всігда умєло, кого-то і навсєгда, але і лічать тоже… Як бачиш.
— Вже багато «двохсотих»[23], — знову засмучено покивав Дід. — Не кажу вже про «трьохсотих». Наказ медикам про це мовчати. Просто «швидкі» вивозять тіла кудись у невідомому напрямку…
— А шо наша медслужба? — здивувався Мишко. — Я сам бачив, як вони виносили поранених…
— Важких передають «швидким», а легких тут рихтують. Є інформація, що всіх поранених, хто опинився в лікарнях, узяли під арешт…
— Суки, — просичав Мишко.
— Тому зараз надійшов наказ готувати по наметах, приміщеннях реанімаційні і операційні кімнати… Брати на облік поранених і… «двохсотих»… Кого можна — розвозити по знайомих у лікарні, санаторії… Словом, знову самі будемо рятуватись. Хоча… наші політики все ж заметушились… Побачимо, що з того вийде…
— Поняв, скажу, шоб одну палатку у нас освободили для ранєних.
Офіціант, що підійшов прибрати на столі, ошелешено глянув на Мишка, поцікавився, чи будуть вони ще щось замовляти. Сергій попросив, щоб налив по сто грамів недорогої горілки і ще пива. Уважніше подивився на Мишка — у того з лівого вуха сочилася кров, текла по шиї і вже густо залила бушлат на плечі і грудях.
— У тебе кров, — подав Мишкові серветку.
Той помітив, вилаявся і побіг в туалет змивати її.
Офіціант приніс замовлення, поставив на стіл перед Сергієм велику високу склянку із рожевою рідиною і стиха пояснив:
— Нам заборонено вас пригощати, але це від мене, зафарбував горілку соком… Просто у нас все дуже дорого… А вам, бачу, потрібно зняти стрес… Але нікому не розповідайте… Вибачте…
Офіціант повернувся і зник на кухні. Сергій рефлексивно пригубив зі склянки. Непогано… Після такого напруженого дня це був дуже доречний напій.
Мишко скоро повернувся з туалету, обляпаний водою, з мокрим обличчям і навіть волоссям. З вуха стирчав скручений шматок паперової серветки. Пляму на бушлаті він як міг заправ, але намочився водою майже до пояса. Тому скинув бушлат, повішав на спинку стільця, продемонструвавши публіці теплий реглан з довгими рукавами; на ньому було зображено усміхнену цицькату дівку в уніформі вермахту з кулеметом МГ напереваги і написом готичним шрифтом «Скільки того життя? Давай розважатися на повну». В піхвах на поясі у нього були: стропоріз[24] і мисливський ніж, за поясом — ліхтарик із функцією електрошокера і кийка, телескопічний дрючок, кілька вибухових пакетів.
Манірні дами, котрі щойно закидали в себе стопка за стопкою солодкі настоянки, що подавались тут на спеціальній таці, враз зблідли і швиденько пішли розраховуватися до бару, навіть не допивши ням-нямку. Суворі чиновники у білосніжних сорочках і з золотими запонками, які до цієї миті по-діловому переглядали якісь документи, пили віскарь і закусували фондю, подивляючись на всіх інших, як на невдах, раптом затихли, опустили плечі та теж стали збиратися геть. Звернувши на це увагу, Сергій подумав, що зброя в руках народу не тільки нашорошує чиновницьку братію і тих, у кого рильце в пушку, а й примушує їх остерігатися народного гніву…
Біля Київради взагалі не відчувалось, що на Грушевського ідуть бої. Тихо, сонно, у вікнах затишно горить світло і лише вартові на вході і народ, що вештається туди-назад, нагадують про те, що в Києві — Революція. А коли пройти далі, до рогу Богдана Хмельницького і Хрещатика, то починалось інше життя. Тут, на барикаді, майже не було охорони, кілька сонних майданівців пропускали всіх і «на вихід», і «на вхід». Лише придивлялись, щоб не було надто п’яних. За барикадою починався світ, від якого Сергій навіть встиг відвикнути і перестав його розуміти. Світ, де був мир, спокій і останні дні Різдвяних свят.
Він вийшов за периметр Майдану і сів у машину, що чекала на нього. В машині було тепло, якось по-домашньому затишно і приємно пахло новеньким шкіряним салоном.
23
Або «вантаж «200» — військовий термін, що означає «вбиті».
24
Десантний ніж для перерізування парашутних строп.