Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Я просто з цією пушкою на кабанів ходив полювати, — продовжував вигадувати він. — Головне, щоб вцілити свиняці в голову. Тоді вона — брик, і втрачає свідомість. І після цього важливо встигнути перерізати їй горлянку і спустити кров. Бо коли вона прийде до тями раніше, вважай капець тобі. Тому такого кабана треба бити, щоб він стояв під деревом. Тоді у тебе є шанс на то дерево вилізти, коли щось піде не так як треба… А коли з неї стече кров, то…
— Ну, ти й балабол, дядя Боря, — заявив Малюк.
— Та правда, — з бісиками в очах, продовжував жартувати той. — Точно кажу, коли з неї стече кров, то вона не має сил кидатися на людину. Ти накидаєш мотузку їй на шию, і вона як собачá йде за тобою.
— Га-га-га! — заржав Бача. — А ти пиздло, Борька. — Ти б з тою пушкою не то шо б в свиню не попав, ти би усрався раніше, ніж її побачив.
— Да, дядь Боря, — не переставав дивуватись інфантильний Малюк. — А я чуть было не поверил в твои сказки. Складно рассказываешь. Я думал, ну, точно на охоту с такой пушкой можно идти на кабана…
— Якби йому з каждого, кому спиздів, по копійкі брать, то Борька був би вже мільярдером, — веселився Бача.
Тим часом Морпєх вже встиг розібратись із тим, як вправлятися з мортиркою, радісно перебив усіх і повідомив:
— Тепер піздєц беркутовським окупантам. Я завтра їм таке покажу, що будуть в страшних снах згадувати двадцяте січня і пушку взвода «А»!
Цього вечора їхній загін заступав на чергування. Логічно, що мусора могли вдарити з будь-якого боку — від Костьольної, Прорізної чи Інститутської… Тому потрібно було пильнувати біля кожної барикади, біля кожного проходу. «Грушу» залишили тим, хто був нині вільний від чергувань… Здебільшого, це був «молодняк», що жив у Київраді.
Мишко на папірці розписав графік чергувань. О 22:00 провели розвод. Не зважаючи на важкі бої і втрати, Майдан продовжував жити за військовим розкладом. Бійці заступили на пости. Нині пости бути потроєні. На Першій барикаді і на оглядовому майданчику над Майданом стояли на чатах кілька сотень повстанців з різних підрозділів. Усі серйозні, стурбовані, потомлені й навіть розгублені. Розмови точились про «Грушу». Ніхто не знав, чим все це може закінчитись. Всі розуміли, що варто «беркуту» активніше натиснути, і з повстанського табору залишиться пшик. Якщо не прийде підмога. Людей в таборі було геть мало. Політики і досі не визначились, що їм робити і яку позицію займати щодо «провокацій на Грушевського».
Як і 11 грудня, на допомогу повстанцям першими прийшли кияни. Також у Київ з усієї країни їхали сотні автобусів щоб підтримати мітингувальників. Не за покликом політиків чи партій. Усі хотіли якнайшвидше покінчити з режимом «сім’ї». Усі вірили, що саме зараз — той «останній і вирішальний бій». Мусора чинили їм перешкоди, але вони проривались крізь блокпости, добирались об’їзними дорогами. Та на це був потрібний час. А час поки що не грав на руку інсургентам…
Морпєх з Борькою, коли повернулись з поста майже о третій ночі, ще довго «гралися» із мортиркою, планували, як би оце правильно нею скористатись. Вирішили таке: Морпєх утримує «пушку», Борька забиває в дуло заряд, ядро. Морпєх ставить на груди дошку, в неї впирає гарматку, Борька підпалює запальничкою ґніт і підпирає його в спину…
— Та на фіга мене підпирати? — не зрозумів Морпєх і запевнив так, наче вже сотню разів стріляв з таких штукенцій. — Я сам встану в стойку, нормально наведу на підарасів і — вогонь. Чого ти переживаєш? Будеш заряджати. Ми з тобою всю цю хуйню удвох рознесемо.
— Ну, дивись, в тобі не більше сімдесяти кеге живої ваги…
— Та нормально, Борька, це ж тобі не «Рапіра»[32]. Тут щоб на сто метрів влупило, то й буде класно… Вбити нікого не вб’ємо, але покалічити підарасів… святе діло.
Мишко, що сонно спостерігав за їхньою підготовкою, нарешті сказав:
— Так, пацани, всьо ето канєшно затєя хароша, і пушка красіва, як лексус, тіки завтра у нас дєнь воєнних дєйствій, а ми і чаю не попили, — позіхнув. — Тому об’являю в войсках атбой. Ви на сьодня службу закончили, продовжимо завтра…
— Єсть, Камандір, — відказав Борька, і до Морпєха: — Підемо завтра на кабанів з самого ранку. Ще вдосвіта, як положено справжнім мисливцям…
І повалилися на лежанки. Сон узяв в свої обійми миттєво, не зважаючи на те, що Днювальний-Кінь-Педальний погано протопив «спальню» і матраци не прогрілись, а Бача давав такого хропака, що складалося враження, ніби у нього в голові заводиться двигун із не змащеними шестернями, які ще й не прилягають одна до одної, заводиться-заводиться, і ніяк не може завестись. А от на сцені нині було порожньо. Ні Руслана, ні колядники не турбували народ співами…
32
100-мм радянська буксована протитанкова гармата, створена наприкінці 1960-х років, у низці джерел згадується як Т-12А або «Рапіра».